Вчора мама влаштувала вдома невеличкий скандал з приводу одного вчинку мого тата, який вона назвала ганебним, а я з татом одностайно визнали до біса смішним та оригінальним)
Словом, вчора, коли я вечеряв, а мама мила посуд, в кухню зайшов тато. Мама одразу ж накинулася на нього з незрозумілими для мене дорікливими питаннями: "Нащо ти знов купив Катерині бабушку?! Ти розумієш, що соромиш мене і нас всіх?! Ти ж не мала дитина! Перестань це робити!". Як виявилося, бабушка - це "Бабушка" - всеукраїнський журнал, призначений самі розумієте для якої категорії населення. Так-от, мама нарікала на тата за те, що той вже втретє таємно запихав в поштову скриньку нашої вічно чимось невдоволеної 60-річної сусідки Катерини цей журнал. Тато, з удаваним здивовано-невинним фейсом, вислуховував лекції мами, поки врешті не зрозумів, що його розкусили, і, смиренно схиливши голову, промовив: "Я не купляв цього журналу. Я... його виписав їй до кінця року". Можете уявити, - хоча ні, зовсім не можете, - який дикий сміх в ту хвилину хотів вирватися на волю з пут моєї уяви (а уявляв я реакцію Катерини на містичну появу незрозумілої "Бабушки" в її поштовій скриньці, яку їй доведеться виявити там ще, як мінімум, 2 рази), але я, чисто з поваги до мами, почав підтакувати на кожне її викличне питання до мене типу "ну хіба так можна, Віталіку?" і разом з нею строго "засуджував" тата мовчазними кивками голови. Але коли вона вийшла з кухні, я вже просто не зміг втриматися і почав дико сміятися і заразив своєю неадекватною (і водночас повністю адекватною) реакцією тата, який ще, крім того, розказав мені, що недавно запхав Катерині в поштову скриньку агіт-листівку "Батьківщини", на якій напис "Хто, як не я?" він переробив на "Хто, як не Катерина?". А коли вона це виявила, то першим ділом пішла до наших сусідів через дорогу з питаннями, яка партія за цим може стояти. Після цього ми з ним хвилин 5 просто стояли і сміялися по-дитячому щирим сміхом, разом, мабуть, уявляючи одну й ту ж реакцію нашої сусідки на всі ці посилки, особливо враховуючи її інколи параноїдальну ментальність)).
Словом, цей беззмістовний і водночас до біса глибокий пост покликаний заперечити гіпотезу, що все на світі підлягає старінню і зрештою вимиранню. Почуття гумору не старіє і, тим більше, не вмирає ніколи, бо без нього наше життя просто-напросто звелося б до монотонного існування, обмеженим примітивним беземоційним розмноженням і потребами їсти, щоб жити, а не навпаки. Тому вмійте жартувати, бо це, бляха-муха, мистецтво, яким ніколи не можна нехтувати!)
Немає коментарів:
Дописати коментар