Чому я не святкую 9 травня?

Лічені дні залишилися до дня 9 травня – так званого “свята зі сльозами на очах”. У дитинстві я не особливо цікавився історією цієї дати. З екранів телевізорів і з уст різних людей мені було відомо лише те, що Україна у Другій світовій здобула перемогу, тому цей день і прийнято так гучно святкувати. Але минуло багато років з часу, коли мене, крім мультфільмів і футбольного м’яча, абсолютно нічого не цікавило. Зараз я твердо вирішив, що сам мушу розібратися в нашій історії, бо навколо занадто багато брехливої пропаганди, якою нашому народові вже десятки років промивають мізки. І саме тому зараз хочу розповісти про 5 причин, до яких я дійшов сам і через які не святкую 9-те травня – дня перемоги кривавої комуністичної машини в Європі.

По-перше, не можна судити про історію, дивлячись на неї лише з одного боку. Не одні нацисти винні в тому жахітті, яке сталося більше, ніж 70 років тому. Друга світова розпочалася після підписання пакту про ненапад між СРСР і Німеччиною, який дав першій час для підготовки до війни, а другій – можливість кинути всі свої сили на Захід. Цей документ мав і таємний протокол про розподіл сфер впливу у Східній Європі. Згідно з ним, після вторгнення Німеччини на територію Польщі, протягом двох тижнів радянські війська повинні перейти річку Збруч і захопити Східну Польщу з прилеглими до неї територіями, в тому числі і Західну Україну. Підписання цього документа завершилося красномовним тостом Йосипа Сталіна: “Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Тому зараз я хочу випити за його здоров’я!”. 1 вересня Німеччина без оголошення війни напала на Польщу. 17 вересня, перейшовши річку Збруч, Червона армія захопила Західну Україну і Східну Польщу, називаючи себе визволителями і рятівниками місцевого населення від гітлерівської загрози. Також вони прикривалися політикою панславізму, тобто бажанням об’єднати усіх корінних слов’ян в одну могутню державу. Після того, як 28 вересня німецькі солдати увійшли до Варшави, у Львові, Бересті, Гродно та ще в кількох інших містах відбулися спільні переможні паради радянських і німецьких військ. Саме так розпочався найбільший воєнний конфлікт за всю історію людства, який призвів до загибелі десятків мільйонів людей. І одним з агресорів цієї війни виступив СРСР. Тому напрошується логічне питання: чому я повинен святкувати перемогу держави у війні, яку вона сама частково і розв’язала?

По-друге, люди, які вважають себе патріотами, не можуть святкувати цей день, бо 9-го травня 1945 року переміг тоталітарний режим, який за все своє існування замордував мільйони наших співвітчизників. Саме комуністи винні у трьох великих голодоморах на території України. Це вони без суду і слідства розстрілювали невинних людей, які проявляли хоч найменше незадоволення радянською системою влади. Більшовики репресували сотні представників української інтелігенції: письменників, громадських діячів, політиків тощо. Чого варті лише імена розстріляних Л. Курбаса, М. Куліша, М. Зерова, Г. Косинки і багатьох інших відомих митців того часу. Загалом у роки сталінського терору жертвами режиму стали близько 500 письменників України. Радянські партизани та співробітники НКВД, щоб скомпрометувати бандерівців в очах українців, одягали форму УПА і чинили терор у селах Західної України. Ця брудна тактика дозволяла їм вселяти неприязнь у серця мешканців нашого краю до націоналістів, що значно зменшувало потік нових кадрів в лави повстанської армії. Це комуністи у червні 1941 році, коли стало зрозуміло, що німці візьмуть Львів, у тюрмі на Лонцького знищили як собак непотрібні їм “елементи” – 924 чоловік, яких вони вважали ворогами радянського народу. Саме за їхньої влади у 1939-1941 роках з території Західної України було насильно депортовано у східну Росію більше мільйона українців. У 1941 році воїни Червоної армії, відступаючи на всіх фронтах, застосовували тактику “спаленої землі”: знищували все, що могли використати гітлерівці в побуті. Вони спалювали наші села, руйнували мости, лінії електропередач, забирали в селян їжу, підривали заводи, фабрики тощо. Саме за наказом радянського керівництва у 1941 році була знищена найпотужніша в Україні Дніпровська ГЕС, жертвами вибуху якої за різними даними стали від 20-ти до 80-ти тисяч червоноармійців і цивільного населення. Всі ці акції принесли величезну шкоду промисловому і сільськогосподарському розвитку нашої країни в ті роки. Під егідою СРСР у 1947 році було проведено криваву операцію “Вісла”, яка передбачала депортацію з території Закерзоння українців у західні і північні райони Польщі з обов’язковим розпорошенням їх серед місцевого населення, щоб ополячити наших земляків. Наслідком цього стало виселення з батьківських домівок близько 140 тисяч чоловік. Усіх, хто не погоджувався залишати свої рідні села, запроторювали в концтаборах або просто вбивали. Це більшовики відбирали землі у наших дідусів і бабусь і насильно заганяли їх у колгоспи. У 1946 році радянською владою була ліквідована Українська греко-католицька церква. Результатом цього стало закриття або перейменування на православні більше 3000 храмів, 48 монастирів, 9900 нижчих та 380 середніх шкіл. 2 тисяч священиків, які відмовилися піддаватися радянській владі, було депортовано до Сибіру, 200 – розстріляно. Комуністами було знищено найвідоміших керівників націоналістичного руху України – Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Степана Бандеру та тисячі їхніх братів по зброї, які сміливо повстали проти сталінського режиму. То як, оперуючи всіма цими фактами, я можу святкувати перемогу у війні держави, яка була катом моєї Батьківщини та інших народів?

По-третє, я не святкую 9 травня, бо Україна не перемогла в цій війні. Загинули мільйони наших співвітчизників, економіка була зруйнована, зникли будь-які сподівання на здобуття незалежності. А що ми отримали взамін? Лише одне: поширення комуністичної чуми на інші країни Європи. Правляча верхівка Радянського союзу, попри втрати населення своєї країни більше, ніж у 20 мільйонів людей, залишилася задоволеною результатами війні, бо була досягнута ціль, поставлена ще задовго до її початку: більшовики встановили комуністичні режими у сусідніх державах. Червоний терор продовжувався у Східній Європі аж до смерті Сталіна. Німецькі концентраційні табори замінилися радянським ГУЛАГом, на місце гестапо прийшло ще жорстокіше НКВД, радянська репресивна машина знову запрацювала на всю свою потужність. Разом з тим комуністи добре подбали про те, щоб приховати свій кривавий слід в усіх цих подіях. Вони обливали найчорнішим брудом нацистів і звинувачували їх в усіх своїх проблемах, і навіть в тих, які СРСР ніяк не стосувалися (зокрема, у голокості). Все це робилося з однією метою: відвести погляд суспільства від себе і змусити людей дивитися на історію лише з одного боку. Це давало дуже хороший результат протягом десятків років, аж до приходу до влади демократа Михайла Горбачова, за якого народ нарешті почав мислити самостійно. Сьогодні ніщо не заважає нам знайти відповіді на всі суперечливі питання того періоду. Тільки моя порада: не шукайте правди в підручниках з історії, там ви її не знайдете, бо 68 років тому комуністи дуже добре подбали про те, щоб їхній народ не мав власної думки і свято вірив в усе, що скаже вусатий карлик Джугашвілі.

По-четверте, я притримуюся націоналістичних переконань, тому було б просто нелогічно і неправильно з мого боку святкувати цей день, бо ОУН-УПА ще як мінімум 10 років після завершення Другої світової вели ідеологічну і збройну боротьбу проти радянського режиму. І як вже казав раніше, їм було за що брати зброю в руки. На жаль, сьогодні за те, що вони проливали свою кров заради нас, їх вважають нацистами. Взагалі дуже дивно і якось кумедно, що зараз слово “нацизм” асоціюється зі смертю, репресіями і злочинами, а от “комунізм” – з визволенням, доблестю, мужністю тощо. І це при тому, що перший режим проіснував лише 12 років і забрав набагато менше людських життів, ніж другий, який ми терпіли більше півстоліття. То чому бути комуністом не означає бути злочинцем? Чому зараз в парламенті перебуває ця партія? Чому вони досі на волі, коли всі до одного заперечують факт геноциду українського народу в 1932-1933 роках, якщо це повинно каратися законом? Парадокс в тому, що люди, які просто намагаються шукати відповіді на ці запитання, зазвичай звинувачуються лівими силами у фашизмі. До речі, мало хто зі сталіністів знає, що ця ідеологія не має нічого спільного з нацизмом, який був у Німеччині. Але це тільки ліричний відступ з метою просвітити окремих людей. Я веду до того, що кожен, хто вважає себе продовжувачем справи героїв національно-визвольної боротьби Коновальця, Шухевича і Бандери не може святкувати 9 травня, бо всі ці люди і тисячі їхніх прихильників загинули від рук радянського режиму, який після перемоги у Другій світовій лише закріпив і поширив свої позиції в Європі і в Україні, зокрема.

По-п’яте, чому я повинен святкувати перемогу чужої мені держави, якої нема на карті світу вже більше, ніж 20 років? Потрібно жити сьогоднішнім днем і думати про майбутнє, а не весь час озиратися в минуле. Я народився в незалежній Україні, виріс в демократичному суспільстві і знаю, що таке людяність, тому комунізм не може бути близьким для мене. Справжня перемога України – це 24 серпня 1991 року, коли ми нарешті здобули те, заради чого наші предки століттями проливали свою кров. І я впевнений, що вони боролися саме за соборну Україну, в якій ми живемо зараз, а не за того величезного монстра, який загрожував усьому світу протягом майже всього ХХ століття. На жаль, навіть після його розпаду, наслідки правління комуністів залишилися, і до сьогодні наш народ не знає єдності. Але якщо ми не змогли збудувати сильну державу для себе, зробімо це хоча б для наших дітей та онуків! А коли ми і далі, замість жовто-блакитних, на їхні груди будемо чіпляти георгіївські стрічки, а на стіні своїх будинків, замість зображень борців за незалежність України, вішати портрети її катів – нічого продуктивного в наших намірах не вийде.

Один з головних героїв твору Олександра Довженка “Україна в огні” Ернст фон Крауз так казав про українців:  “У них немає державного інстинкту. Вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби!..”. Ким би не був той Крауз, але він дуже вміло описав тодішнє радянське суспільство. Якщо ви, так само як і я, не хочете, щоб сьогоднішня думка європейців про нас була аналогічною до тодішньої, почніть мислити самостійно і відкиньте всі ті речі, які заважають зрозуміти нам, що ми живемо в Україні, а не у СРСР. Почати варто вже сьогодні. Не уподібнюйтеся жалюгідним сталіністам, які кожного року на 9 травня одягають георгіївські стрічки, йдуть в кабаки, де спорожняють десятки стограмових стаканчиків за своїх “дідів-героїв”, половина з яких взагалі не була на війні. Якщо ви вважаєте себе патріотом і християнином, то 9-го травня підіть на молебень до церкви, запаліть свічку і помоліться за всіх жертв цієї трагедії, незалежно від їхньої національності. Тільки така пам’ять потрібна їхнім душам.