Винні люди

Побачивши основну світлину цієї публікації, більшість з вас, мабуть, зробить висновок, що зараз вам доведеться читати примітивну рецензію на щойно переглянутий мною фільм і описані від А до Я емоції та захоплення окремими його моментами, які мені довелося пережити протягом двох годин. Але це не так. Тому не поспішайте закривати цю сторінку - обіцяю не забирати багато вашого часу і не діяти на нерви.

Після перегляду мелодрами "Винні зірки" моє світосприйняття значно змінилося. Знаю, звучить трохи пафосно і, можливо, пишу все це під тривалим емоційним враженням, який залишила у моїй свідомості ця стрічка, проте саме сьогодні я відчуваю себе не таким, яким був раніше. Той, ким був я буквально кілька днів тому, мав записаний на листочку довжелезний список речей, які тоді здавалися мені конче необхідними. Туди входили навушники, новий рюкзак, нова куртка і т.д. І це притому, що всі перераховані речі в мене є - просто хотілося чогось ще крутішого. Тут згадується надзвичайно влучний вислів мого улюбленого письменника: "Те, чого не можеш отримати, завжди здається кращим від того, що в тебе є". Так-от, тоді я часто викидав гроші на вітер, навіть не задумуючись над тим, що використати їх можна набагато продуктивніше. Продуктивніше - не в значенні відкласти на чорний день і витратити за кілька років. Мова йде зовсім про інше.

То що ж такого особливого я побачив в цьому фільмі, що настільки перевернуло всю мою свідомість? Лише один момент. Коли Авґуст, головний герой стрічки, зізнається Ґрейс (головній героїні), що його хвороба почала стрімко прогресувати і в нього залишилось обмаль часу, дівчина заплакала і, затинаючись, невідомо до кого (чи чого) промовила: "Так не чесно!...". Це було справді сумно. Стало зрозуміло, що смерть Авґуста неминуча. Але найбільше мені запам'ятались слова дівчини. А справді, хіба ж це чесно? Чому життя таке несправедливе? Чому одним доля усміхається, а іншим ні? Чому одні бідні, а інші багаті? Чому, врешті-решт, більшість людей, в яких є все, що їм треба, навіть не намагаються хоч якось допомогти меншості, життя яких ще з дитинства звелося до примітивного існування, супроводжуваним важкимми випробуваннями і постійними думками про те, як пережити завтрашній день? Саме в цю хвилину я зрозумів, як же насправді я зневажаю всіх тупих мажорів, які мають змогу щотижня змінювати одяг, щомісяця - телефони (вибачте, айфони), щороку - автомобілі, в той самий час, коли в них на очах на морозі стара бабуся з пластиковою пачкою в руках випрошує в прохожих копійки; коли діти в сиротинцях не мають теплого одягу; коли кожного дня вмирають смертельно хворі люди, родичі яких так і не встигли зібрати необхідні кошти на лікування. Але ніхто нікому не допомагає - всім абсолютно БАЙДУЖЕ. Чому ж так? Часто можна почути самовпевнені виправдання, мовляв ці гроші були зароблені чесною і важкою працею. Але що з того? Який сенс тієї "важкої праці", якщо вона нікому, крім тебе самого, не принесла ніякої користі?

Древні єгиптяни стверджували, що після смерті, душа людини повинна відповісти на 2 питання її Творця. Перше: "Чи знайшла вона радість у своєму житті?". Після відповіді на нього, Він ставить їй друге питання: "Чи її життя принесло радість комусь іншому?". Я впевнений, 90% з тих людей, які на обидва питання дадуть стверджувальну відповідь, за свою наглу брехню потраплять в пекло, бо нікого вони насправді не ощасливили.

Часто чую від знайомих такі слова: "Якщо ми за життя не спробуємо/побачимо/відчуємо всього, на що багатий цей світ, то існування наше було марне!". Та невже? Виходить, люди, які ніколи не бували за кордоном, не стрибали з парашута, не їли суші, не катались на пароплаві, не грали в боулінг - дарма прожили своє життя? А може, в них просто-напросто банально ніколи було такої можливості? Та яка нам, власне, різниця? Ми маємо все, що треба, і живемо недаремно, а в тих людей ніколи не вийшло побачити щось за межами своєї хати, бо, мабуть, така вже в них доля. Доля... Як же часто навіть ті самі християни говорять про неї. Коли мова йде про якусь бідну людину, яка живе в скруті, вони всю вину покладають на долю, мовляв це все її предки, які колись багато грішили! Саме тому вона зараз така нещасна, і нічим ми допомогти їй не зможем, хоч наші кишені і набиті грішми, а шиї і руки прикрашені золотом!.. Яким же простим видається життя фаталістам... Вони заперечують будь-який свій вплив на те, що відбувається навколо, хоча лише від нас все якраз і залежить. Зрозумійте, нашого бідного сусіда, який все життя прожив у скруті, спіткала не сумна доля, дана від Бога, а байдужі до чужого горя сусіди, які жодного разу навіть оком не моргнули, щоб хоч чимось йому допомогти.

Знаю, що всі ці абстрактні роздмуми для когось можуть видатися банальними і навіть нуднішими за рецензію до фільму, про відсутність якої в даній публікації я обіцяв на початку. Саме тому хочу нарешті від абстрактного перейти до конкретного. Мій світогляд після цього фільму справді дуже змінився (сподіваюся, пишу це не під емоційним збудженням, а від щирого серця). Тільки зараз я починаю розуміти, як мало у своєму житті я зробив для інших. Для наглядного прикладу: замість десятків куплених мною в дитинстві комп'ютерних ігор, можна було на місяць забезпечити їжею якусь бідну сім'ю. Можна було, але я цього не зробив і віддав перевагу примітивному задоволенню, яке, за іронією долі, лише зашкодило мені. Я щиро жалію за свій справді ганебний, як для християнина, вчинок, тому дуже хочу зараз не встати на ті ж граблі і справді змінити своє життя. Якими будуть мої перші кроки в цьому намірі? Почну з абстрактного: більше не буду таким марнотратом, як раніше, і тепер намагатимусь в першу чергу приносити щастя іншим людям, а вже потім думати про себе. Тепер трохи конкретніше. Протягом цього тижня мені повинні заплатити за вибори. Сума вийде кругленька - приблизно 1000 гривень. З самого початку я планував за них купити собі нову зимову куртку, бо стара (а точніше, куплена мною торік) зовсім мені не подобалась. Навіть намагався донедавна знайти якусь хорошу в інтернеті:

Зараз я розумію, що основне завдання ЗИМОВОЇ куртки - гріти людину, а не прикрашати її. Саме тому гроші ці я використаю розумніше. Знаю вже точно, що 500 гривень відправлю моєму однокурснику і просто хорошому другу, який зараз під Маріуполем захищає волю України у складі батальйона "Азов". Що робитиму з іншою частиною грошей - вирішу по ситуації. Коли щось надумаю - обов'язково тут напишу і поділюся з вами. Маю ще один задум, який дуже хочеться реалізувати цього Різдва: планую зробити благодійний вертеп, всі виручені кошти з якого ми відправимо на потреби українській армії (або, якщо покращиться ситуація, - на якусь іншу благодійну діяльність). В планах ще багато іншого - головне, щоб все це не залишилося пустими словами, як це зазвичай буває.

Тільки в жодному разі не подумайте, що я зараз намагаюся стати першим у своєму роді татом Терезом, який збирається допомогти всім зажити щасливо. Я лише хочу стати корисним для тих людей, кому справді в змозі хоч чимось допомогти. Чи можливо таке в XXI столітті? Звісно, що так, треба лише навчитися дарувати радість іншим. А своє щастя я ще встигну пізнати - що посієш, те й пожнеш, як то кажуть. 

P.S. Так, "Винні зірки" справді прекрасний фільм. 

P.P.S. Ні, я сам не розумію, чому саме він надихнув мене на всі ці роздуми.