Поїздка в Карпати

В неділю я був занадто лінивим і звіту написати не зміг. Але нічого не згадати про цей прекрасний відпочинок в Карпатах в мене просто не було морального права. Тому пишу це зараз.

Наперед скажу, що я був дуже схарений новиною про те, що в гори їде лише 23 людей, бо ж зі самого початку в нашій зустрічі було майже 40 основних і більше 20 потенційних учасників. Всі вони мали їхати, але за кілька днів до виїзду в кожного з'явилися свої дитячі відмовки, які я їм не пробачу ніколи, от чесно! 

Ну ладно, це вже історія. О 16:30 ми зустрілися біля "Скрині" на Городоцькій, щоб зробити потрібні нам закупи. Поки всі зібралися і винесли хавчик з бухлом, минула десь година. Всі кульки в поті чола несли хлопці, яких там було шестеро. Чекали електричку на лавочках біля приміського вокзалу. Співали пісні під гітару і багато-багато говорили.

Міша (гітарист), з яким я познайомився на цій поїздці, вже тоді був в досить хорошому стані, деякі дівчата також. Мені ж було достатньо чудової погоди надворі, від якої я і був дуже бадьорий). Одна тп-шна фотка з вокзалу:

Нарешті приїхала електричка, ми разом зайшли в один вагон і зайняли свої місця. Спочатку все було більш-менш культурно: ми тільки трохи заголосно і забрутально жартували. Потім почались пісні. Потім вульгарні пісні. Потім крики, писки, образи і бійки. Словом, все вказувало на те, що цей вагон заполонили журналісти, які хочуть гарно відірватися в Карпатах. В електричці ми познайомились з компанією хлопців, котрі їхали в Стрий. Виявилось, що вони фанати "Скали", і це класно, адже дуже приємно ось так несподівано зустрічати людей, хворих на те, що й ти. Поспівали з ними кілька гарних пісень, поговорили і попрощались, коли поїзд зупинився в Стрию. Потім у вагон прийшло троє залитих дяпчиків і почали пікапитись до наших дівчат. Вони, мабуть, не знали, що то дівчата з факультету журналістики, яких цікавлять не лисі старигани з жирними від пива черевами, а накачані хлопці в поло Фред Пері, які не бухають). Ну але вони все ж таки випросили кількох людей на чолі з Мішею піти в сусідній вагон, щоб заспівати дівчині одного з них "Многая літа" на честь її дня народження. Десь за півгодини усі вони повернулися, разом поскакали в тамборі під заряди "Хто не скаче, той москаль" і "Україна!, Україна! ...", який там взагалі ніяк не вписувався)), і розійшлися хто-куди. На цьому наші пригоди перетворилися в нудне очікування години прибуття в пункт призначення. Кілька фото і одне відео з електрички:

З хлопцями зі Стрия

Атмосферна така фотка)

Десь біля 22:00 ми нарешті приїхали в Славськ. Було дуже холодно, голодно і темно. Швидко всі зібралися на вокзалі і разом пішли за нашим провідником Яриною. По дорозі я не зміг стриматися, щоб не погнати з когось. Природно, що моєю ціллю стала Влада, яка тупо не переносить моїх жартів). Тому саме її я кожних 5 хвилин закидав "актуальними" питаннями, типу "А нам ще довго йти? А скільки місць в кімнаті" і т.д. Вона як завжди харилася, а я тішився).

Нарешті ми дійшли до нашого будинку. Кілька гарних фоток, зроблених наступного ранку:

Всередині було все, що потрібно: кухня, купа кімнат, які ми самі могли для себе обирати і окреме велике приміщення з підігрівом, де ми зібралися в першу ніч хавати (остання фотка). Але ще не про це. Мені з Мішею, Юрою і Любчиком дісталася найбільша кімната. Ми розклали речі, освоїлися, хвилин 10 повихваляли наші тимчасові амартаменти і зрозуміли, що до біса голодні. Пішли на низ просити дівчат пошвидше робити єдину річ, яку їм достатьно вміти: мастити хліб маслом і покривати це смачною ковбасою. Це ніякого ефекту не дало, і ми були змушені... почекати. Усі пішли у вищезгадане приміщення з підігрівом. Там ще не було нічого, крім стола і лавок, які браві хлопці принесли зі собою з хати. Ми сіли за стіл і почали тупо чекати на безвідповідальних дівчат, які так довго відварювали нам макарони. На столі купа бухла, трошки соку і мало хліба. Слава Богу, що ми журналісти, і в нас завжди знайдуться теми для розмов, які хоч якось приглушують голод. Минуло добрих хвилин 20, і прибігли дівчатка з макаронами і салатом з крабових паличок. Не буду надто епіпететизувати цю трапезу, але все було дуже смачно, такої вечері в мене не було ще ніколи в житті, от чесно! Шкода, що ніхто з нас не додумався піти в ногу зі сучасним мейнстримом і не сфоткав всю цю їжу, ви б самі переконалися! Але то вже історія. Більшість людей вже тоді почали нормально бухати, не пив тільки я і 2 дівчат, якщо не помиляюся, і зараз не шкодую про це.

Було дуже весело слухати тости Міші, який, як я вже казав, ще у Львові був хорошеньким). Попили-поїли і перейшли до найсерйознішого: ігор. Вирішили побавитися в "Я ніколи не...". Суть для більшості, думаю, зрозуміла: кожен учасник по черзі встає з келихом в руці і каже про те, чого він ще ніколи в житті не робив. Ті, хто цим вже займався, встають також і спорожняють вміст своєї посудини. Хто не робив, відповідно, сидять і не п'ють. Словом, гра дуже весела, особливо враховуючи те, що можна дізнатися багато цікавих фактів про своїх знайомих і незнайомих. Особисто мені найбільше запам'ятався момент, коли Христя (та, шо староста) піднялася і заявила: "Я ніколи не цілувалася з дівчиною". Ніщо ніби не відчувало біди: піднялися всі хлопці і вже хотіли випити отруту (чи сік) у своїх склянках, як тут одна за одною несміливо встало десь 5-6 дівчат. Я був в шоці! Питаюся: "Скажіть чесно, ви маєте на увазі поцілунок в щічку на прощання, правда ж?", на що отримав багатозначну відповідь від Олі (та, шо однокласниця двох Христь, одна з яких староста): "Ні, ми по-справжньому!". Отак я і дізнався перший "цікавий" факт про своїх знайомих і незнайомих. Якось навіть було незручно випивати свій сочок разом з тими усіма поціновувачками жіночих губ. Але то таке.

Коли я гарно похавав, то вирішив піти в хату, покинувши наших п'ющих журналюг). До речі, підсумок цієї веселої трапези не для всіх був надто веселим ))

Було вже за 12-ту ночі, мабуть. Під'єднав колонки до ноута Насті, запхав флешку в флешковтик і знайшов на ній потрібний мені фільм. Коли все було готове, в кімнаті сиділо чи лежало десь біля 10 бажаючих гострих відчуттів кінокритиків. Для такої компанії потрібно було щось дуже страшне або дуже смішне. Останнє я вирішив зберегти на потім, тому почав наш перегляд з чогось дуже і дуже смішного, а саме комедії з Сашею Бароном Коеном "Бруно", з якої я можу ржати завжди). Подивились десь третину фільму, всіх хлопців трусило від сміху, дівчат - нудило від "збочених кадрів"). Тому одна з них, чиє ім'я, якщо не помиляюся, співзвучне з чудовим словом Любов, закривши очі під час моменту, коли Бруно пішов до свого медіума, крикнула: "Переключіть!". Ми, хлопці, були схарені (бо було ж реально смішно!!), але звикли до того, що коли дівчина просить, їй відмовляти не можна, тому включили інший фільмак, а саме "Дорослі забави" з Шоном Вільямом Скотом (більш відомому всім як Стіфлер). Це теж гарна комедія, але не така смішна і динамічна, як Бруно, тому не було сильно цікаво, тим більше всім хотілося спати. Валя вже давно вирубалася, Люба пішли до себе, в грі залишились тільки найстійкіші. Хоча, брешу, я також тоді звалив спати, бо все місце на моєму законному ліжку зайняли дівчатка, вмістити там такого масивного качка, як я, навіть це величезне ліжко вже не могло. Найкраще в цьому плані було Любчику, всі знають, чому)).

Я пішов шукати вільну кімнати і був дуже здивований, коли побачив, що їх аж 2, причому були ще й такі, де куняла тільки одна людина, але туди я не пхався, бо дуже хотів просто поспати. Ліг на ліжко і за короткий проміжок часу вирубався. Була десь 3-тя ночі, хоча точно не скажу. Пам'ятаю, що за деякий час в кімнату зайшов Юра з Христею, вочевидь, в пошуках вільних ліжок. Зрозуміло, що їм треба було збудити мене і перепитати, хто тут, це ж нормально, блін!!! Коли взнали все необхідне, виключили пекуче для мене світло і лягли спати на сусідньому ліжку. Ніщо ніби не віщувало біди, аж тут в кімнату вбігає Христя (та, що Проста) і Оля (та, що з пташиним прізвищем), вмикають світло, біжать до ліжка Христі, знімають з них ковдру і кричать: "Юра, обніми її!". Ну я думаю, що саме в цей момент староста Христя дуже сильно зраділа, що в неї такі круті подруги. Так само сильно радий був я, адже ж дуже класно отак серед ночі моментами прокидатися від несподіваних криків, які особливо актуальні і зрозумілі для тебе в такі хвилини! Коли вони врешті пішли, я дуже засмутився і спробував заснути. За деякий час зрозумів, що хочу пити, тому пішов кочувати до наших у пошуках хоч каплі "Коли". Її, до речі, мені люб'язно дала Христя з Олею, які двіжували в сусідній кімнаті. Я трошки попив і вирішив піти в іншу кімнату, щоб не заважати Христі з Юрою)). Там я впав на ліжко і заснув буквально за кілька секунд. Так закінчилась моя перша ніч в Карпатах.

Зранку мене збудила Люба, бо не могла знайти свої в'єтнамки. Не знаю звідки, але десь вона дізналася, що минулої ночі я виходив в них надвір, щоб покликати всіх бажаючих на фільм. Я знаю, що це смішно, особливо враховуючи, що вони десь 37-го розміру). Я в них на пальчиках ходив, просто щоб не бути босим, бо шкари не люблю взувати на 30 секунд, це харить. Словом, після того, як я прийшов з ними до хати і завалився до наших на диван, вони десь пропали. А куди саме - не знав ні я, ні Люба. Ну ми пошукали їх хвилин 10 і врешті десь знайшли. Після цього я пішов на кухню, щоб задовольнити потреби свого животика. Дівчата запропонували мені миску вівсянки з якимись фруктами. Я охоче погодився, тим більше це корисно мені для набору маси. Але з'їсти всього я так і не зміг. Мабуть, через те, що каша була зварена якось не повністю, відчувався присмак сирого тіста, а його ой як важко ковтати. Тому я взяв цю миску і пішов шукати якогось песика, якого хотів зробити щасливим. По дорозі зустрів Настю і чисто по приколу запропонував їй доїсти кашу. На щастя, вона з радістю погодилася. У виграші були двоє: вона втамувала голод, а я зробив добре діло).

Коли ми і всі "песики" були ситі, то вирішили побавитися в Крокодила.

Якщо ви дивилися американські фільми, то маєте знати, що це таке: одному учаснику приклеюють до лоба картку з будь-яким словом, яке він має вгадати, задаючи всім навколо закриті питання з двома можливи відповідями: "Так" чи "Ні". Це весело, реально весело). Найбільше мені запам'яталося, коли картка зі словом "Гаррі Поттер" потрапила до Ані Рахманкіної. В кінці, коли вона вже багато вияснила, але все одно не могла дійти до правильної відповіді, то поставила перед нами питання: "От він - герой багатосерійного фантастичного фільму, який втратив батьків в дитинстві, і якого знає весь світ, хто ж він?!". Ми ржали-ржали, бо це ж реально просто! (ну, принаймні, так вон нам здавалося). Але вона так і не додумалася, і довелося їй сказати. І ця людина ще вважає себе знавцем кіно, атата ).

Потім ми вирішили побавитися в показуху.

Думаю, що всі знають правила: одна людина виходить на середину і намагається жестами показати іншим слово, яке для неї загадав той, хто показував раніше. Я цього вже давно не бавився, тому було дуже весело). Найвеселіший випадок був пов'язаний з Валею, яку я ввічливо попросив показати людям карпатського мольфара. Ну вона невпевнено вийшла на середину і почала мішати уявний казан. Не знаю, мені спочатку здалося, що це найгірший варіант, який вона могли придумати. Прозвучало кілька дурних ідей, буквально 2-3, Валя продовжувала мішати казан, як тут Міша Мош голосно кричить: "Карпатський мольфар!". Ми всі були тупо в шоці, від нього саме тоді ніхто такого точно не чекав). Словом, всі дійшли до висновку, що Міша дуже розумна людина, треба було йому йти вчитися з нами).

Побавилися так десь годину і вирішили, що треба робити те, заради чого ми сюди приїхали: піти в гори. Швидко зібралися (це не зайняло багато часу, бо погода надворі просто була ідеальною як для такої пори, тому ніякого серйозного верхнього одягу ми зі собою не брали). Частина групи залишилась нудитись вдома, бо активний відпочинок їх не сильно цікавив. В гори пішло десь біля 10 людей, цього було цілком достатньо. Вирішили підкорити найближчу до нас не надто високу гору.

В основноу це пов'язано з тим, що з нами були представниці прекрасної статі, яким природа, на жаль, не дала сил для подолання серйозніших перешкод, їм тільки борщ варити на кухні )

Вийшли на маленький пагорб, з якого сподівалися знайти пряму стежку на гору.

Логічно, що її там не було, тому ми вирішили пробиратися через зарості, так навіть цікавіше ж ). По дорозі ми з Юрою йшли попереду (ну це, думаю всім зрозуміло), дівки трішки відстали. Я побачив найближче до себе Любу. Довго не думаючи, взяв в руку шишку і легенько запустив нею в сторону Любки (ясно, що без будь-яких злих цілей). Шишка впала десь метр перед нею, я в той час заховався за деревом. Вона зупинилася, подивилися вгору і крикнула: "Народ, в мене дерево шишкою кинуло!". Тут я вийшов і такий весь здивований також наверх подивився і почав їй розказувати, що такого не може бути. Та бо реально, як дерево може кинути шишкою в таку милу дівчину?)

Хвилин за 15 ми вийшли на відкриту галявину перед вершиною гори, де дівчата не втрималися від спокуси сісти відпочити на зрубане злими людьми дерево. Ну хлопці чисто символічно присіли з ними за компанію.

Хвилин 10 посиділи, помилувалися карпатськими краєвидами і поїхали далі.

Вже під самою вершиною я почав бігти в повну силу, щоб підкорити її першим. Це помітив Любчик і Христя, які також зазіхали на таку честь, тому погнали за мною. Ясно, що я був першим, хоча не можу не відзначити старання Любчика, який в кінці з розбігу стрибнув руками вперед, щоб хоч його долоня першою опинилася на горі. Проте не судилося: він вимазався, вдарився і до крові роздер собі лице (це я вже трішки жартую, але було б весело)). Словом, факт залишається фактом: на гору першим виліз я. Христя, якщо ти зараз читаєш ці слова, то по-перше, не сперечайся, в тебе справді кумедний голос). А по-друге, ти була третьою, і тут також не сперечайся). Нарешті ми вибралися на вершину цієї славної гори.

Не було що робити, ми почали кидати на влучність каміння у підйомник). На величезний подив всієї публіки, я разів 6 з 10 промахнувся. Мабуть, це через те, що я дуже добре, просто шикарно граю в футбол, тобто всю мою силу і фізичні можливості прибрали ноги, а руками можу лише чистити зуби і снідати. Словом, то тільки мої здогадки. Потім ми вирішили зробити кілька гарних світлиночок. Подумали, що було б класно якось намалювати нашими тілами слово "ЖРН". Не хочу більше нічого казати, словом, ми це зробили, якість оцінюйте самі ))

Нам (хлопцям) цього було мало, тому вирішили сфоткатись з коровою, яка паслася трохи нижче. Ми туди пішли і... зовсім не забоялись перелізти через паркан, а просто в дитистві нас вчили не говорити поганих слів, гарно вчитись у школі (універі), поступатись місцем старшим в маршрутках і не лізти на чужу територію, щоб сфоткатись з якимось телятком. Всі ці настанови ми відповідально виконуємо і до сьогодні, тому навіть не подумали, щоб якось їх порушити. Натомість, нам захотілося перевірити, як сильно дівчата нас люблять, тому заховались за якимось кущем і почали чекати, поки вони помітять відсутність їхніх дорогих хлопців. Минала хвилина за хвилиною. 5...10...20. Ми були в неприємному шоці. Коли вже почали з'явилятись думки тупо вийти і сказати їм в очі все, що ми думаєм, хтось з дівчат голосно закричав: "Юрааааа!". Ми одразу впали на землю і мовчали. За секунд 5: "Віталііііііііііік!", трошки пізініше: "Любчиииииик!". Потім мовчання. Досі ржу, коли пригадую, як Міша тоді ображено сказав: "А чого мене ніхто не кличе?".

Ми вирішили просто так не здаватися, тому обійшли дівчат з флангу, щоб без паліва забрати їхні сумки. Міша був дуже близьким до цілі, але його помітила підступна Ярина, якщо не помиляюся, і нам довелося з гордо піднятими головами повернутись до дівчаток. Тут я запропонував їм побавитися в улюблену гру мого славного дитинства - "Машина їде-їде, СТОП!". Її суть: одна людина закриває очі і стає посередині кола, яке утворюють інші учасники гри. Вони доторкаються руками до його тулуба, а він в той час говорить слова: "Машина їде-їде, СТОП!". За цей час інші учасники повинні відбігти від нього на максимально можливу відстань, аж доки він не крикне останнього слова. Тоді той чувак досі із закритими очима починає ходити по галявині в пошуках своєї жертви, яку він повинен опізнати на дотик. В цьому і вся фішка гри. Ми побавились її десь півгодини, всім сподобалось, кожен хвалив мене за цю ідею, та і я сам не сильно був проти цього, хоча і скромний).

По дорозі назад заскочили в магазинчик, купили трішки води, морозива і печеня. Коли зайшли на подвір'я, то побачили наших, які просто сиділи на гойдалці. "Мабуть, вони також гарно і активно провели свій час", - подумалось мені ).

Голодні і втомлені, ми пішли наверх дивитися фільм. Перед тим попросили дівчаток приготувати нам щось смачненьке. Додивлялись "Дорослі забави". З постійної аудиторії були я, Любчик, Міша, Юра і Валя, всі інші то приходили, то виходили. Так само прийшла Ярина. Повтикала з нами хвилин 10, і тут я чисто по приколу попросив її зробити нам канапок. Ярина навіть не обернулася до мене, лише трішки застогнала, ніби хотіла сказати: "Що, знов? Ну блін, вже йду..." і реально пішла! Спочатку ми подумали, що вона собі гонить. Але за хвилин 15, коли Ярина прийшла з мискою, на якій було 5 великих канапок, покритих салатом (овочем) і ковбасою, вона для нас стала наймилішим створінням на землі під назвою Яринусічка. Канапки були дуже і дуже смачні. але їхній один зовсім незначний мінус полягав в кількості: особисто мені таких штук треба було б 5-6 з'їсти, щоб наситити свій животик, я ж набираю масу! Але природно, що нам завжди чогось не вистачає, так само і в цьому випадку. Проте ми довго не мучилися, бо зовсім скоро, коли фільм вже завершився, нас покликали на низ. На вечерю були макарони зі сосисками. От чесно, такого навіть в італьйських ресторанах не подають, було дуже смачно! (тільки дівчата, наступного разу не забудьте їх посолити, бо Ольга Фреймут б вам за це золоту табличку не дала)

Після вечері, ми вирішили зібратися тупо всі разом в нашій (хлопчачій) кімнаті, щоб гарно подвіжувати. Ну просто вона для цього була найзручніша і найпросторіша, це ж зрозуміло

Спочатку ми трішки побавились в показуху. Розкажу найсмішній випадок, пов'язаний з цим. Але для початку звернуся до Влади. По-перше, Влада, так, це про тебе). По-друге, не ображайся тільки, колись цю історію будеш внукам розказувати). Словом, котрійсь з дівчат хтось загадав показати слово "Целка". Ну вона рухалася-рухалася, але нічого в неї не виходило. Тут хтось біля дверей запитав: "А хтось бачив Владу?". І буквально за секунду якась дуже розумна дівчина крикнула: "Целка!". І тут, майже одразу, в кімнату заходить Влада і питається: "Хто мене кликав?". Ми там всі вилягли, бляха, це було реально ржачно)).

За деякий час Ярина принесла зі собою 3 дволітрові пляшки пива. За нею в кімнату зайшли інші, і почалася справжня студентська тусовка. Всі п'ющі грали в піг-понг (ну з правилами я не сильно добре ознайомився, але там ділилися на 2 команди, і кожен учасник по черзі кидав ковпачком в стакан з пивом, і якщо він попадав в нього, то ніби інша команда пила, а якщо ні, то його команда, ну щось в цьому роді. Факт того, що це весела гра, особливо для глядачів)). Весь стіл і підлога під ним були облиті, вся кімната смерділа пивом так, що навіть мій закладений ніс нічого подіяти з цим не зміг, довелося самому піти в іншу кімнату. Там я виключив світло, впав на ліжко і почав задротити на телефоні. До речі, якось так цікаво бути далеко від інших і слухати всі ці веселі крики, сміх і розмови, не усвідомлюючи, що саме там відбувається. Навіть не знаю, як це передати словами, просто на душі якось приємно робиться, чесно, хоча знаю, що звучить по-ідіотськи).

Згодом в них закінчилося пиво, і багато хто пішов в мою кімнату. Вирішили знову побавитися в показуху. Це було славно, десь годину без пауз ми показували один одному якісь дурнуваті жести, разом вгадували потрібні слова і сміялися з цього всього. Варто зазначити, що в цей пізній час в більшості моїх колег журналістська фантазія вичерпалась, і основну частину слів (десь 70%) загадував я. До речі, хоча я намагався бути оригінальним, але люди зазвичай швидко справлялися з моїми завданнями. Не впоралися тільки з "Дієслово", яке їм показувала Валя. До речі, з неї жахлива акторка, вона якось занадто просто все показувала, без будь-яких ліричних відступів, які повинні бути обов'язково!

Хто-хто, а чудово все показувала Люба, от вона реально заслужила на Оскар за це. В неї, до речі, з почуттям гумору теж все гарно. Коли Люба вже йшла від нас, то сказала: "Ану відгадайте на кінець, що я показую!". І почала робити дивні жести. Кілька хвилин ми реально відгадували, що ж то таке дивне і химерне, аж поки вона не крикнула зі сміхом: "Та я гоню, нічого я не показую!". І пішла. Було смішно)

Показуха втомила нас, тому вирішили піти надвір у пошуках пригод, тим більше, що вже було темно, а це тільки додає адреналіну. Десь 8-ро людей вирішили прогулятися по колії, яка була буквально в 50-ти метрах від нашого будинку. Не знаю чому, але мені було страшно. Не перед чимось містичним, не за себе, а за інших, адже це був би не перший і не останній такий випадок, якби.... Але слава Богу все обійшлося без того, що я вимальовував в себе в голові, і ми живими-здоровими повернулися додому. Захотілося їсти, тому всі бажаючі чемно розулися і пішли на кухню. Там була Ярина, Віка, Оля, Іван і ще одна дівчина, хай пробачить мені, що я не пам'ятаю, як її звати. Ми (я, Юра, Олена, Валя і Христя) приєдналися до них. Ярина запропонувала побавитись в "Я ніколи не...", але ті, хто це робив, не бухають, а кажуть одній людині в обличчя її мінуси. Спочатку я трошки морозився, але врешті погодився. Не пам'ятаю про всіх, але, як виявилося, мої мінуси полягали в тому, що я "занадто принциповий, занадто правильний і занадто не бухаю". В принципі, мене це навіть втішило, думав, що буде гірше).

Було вже десь близько другої ночі, спати не хотілося йти, треба було щось робити. І тут в мене з'явилася афігенна ідея: піти всіх будити. Ярина одразу охоче погодилая мені допомогти в цьому). Першими нашими жертвами стали Настя і Юля, якшо не помиляюся, які спали в одній кімнаті. Спочатку ми їх настрашили дуже оригінальним способом (який - не скажу, бо хочу його ща раз використати в Карпатах цієї зими). Словом, вони пережили шось страшне і несподіване, а цього ой як не хочеться, коли ти собі спокійно спиш і нікого не чіпаєш. Після них ми пішли наверх, щоб збудити Мішу Моша, який мав би бути, м'яко-кажучи, в дуже сонному стані. Але тільки-но ми включили світло в його кімнаті, він одразу прокинувся, посміявся і навіть встав, щоб шукати наступних жертв разом з нами. Спочатку він збудив Івана і Олю, постукавши в їхні двері разів 50. Потім ми пішли на низ, і він почав стукати в двері Ані та Іри. Там вже він стукнув разів 100, кричав, пищав, свистів, але дівчата не виходили. І правильно зробили, мабуть).

Більше не було кого будити, тому ми вирішили ще раз забігти до Насті і Юлі. Дали в руки Юрі гітару, відркрили двері і почали верещати (співати) кожен свою пісню, а Юра вигравав на інструменті будь-які звуки, аби голосніше було. Ще я взяв по приколу пляшку з мінералкою і почав нею трясти (по приколу!!!). Ярина, тільки-но побачила це, взяла в руки другу пляшку, наполовину її відкрила і почала нею серйозно обливати бідних дівчат!)). Ковдра місцями була мокра, ліжко також, а ми, сміючись, побігли назад. За хвилин 20 ми туди повернулися і просто всі завалилися на ліжко, кричучи: "Купаааааааааа!". Блін, дівчат реально було шкода). Але вони нормально це сприйняли, сміялися собі разом з нами, і це афігенно.

Врешті, нам набридло, що сплять 4-ро людей, а будять їх в 2 рази більше, тим більше спати захотілося і нам). Ми з Юрою пішли у вільну кімнату, з надією поспати хоч кілька годин. Але за нами прийшла Ярина, яка почала бити мене подушками і всім м'яким, що попадалося їй під руку. Але якось нам вдалося випроторити її в коридор, а двері закрити зсередини. Нарешті лягли спати (зрозуміло, що на окремих ліжках)). Ще запам'ятався момент, коли ми з ним про щось говорили, спочатку я все розумів, нормально відповідав і т.д. Аж тут я, здається, на секунду поринув у сон і одразу прокинувся, а Юра продовжує говорити, тільки я взагалі не розумію, про що. Він щось договорив, а я, щоб не здатися відстудженим, відповів: "Ага, так-так" )

Я розумію, що вас вже задовбав один лише текст, хочеться хоч якогось зображення, тому викладу фотку свого здохлого хом'яка, це краще, ніж нічого)).

Зранку за іронією долі мене знову збудила Люба, яка цього разу шукала свою шапку, бо їхала до Львова скоріше за нас, щоб зустрітися з хлопцем. Я пообіцяв їй, що привезу шапку, якщо знайду. Люба поїхала, а ми пішли снідати, бо їхали на 11:35 (решта виїжджали аж по сьомій, а я мав бути вдома скоріше, не скажу, чому). Дівчата забацали нам смачну вівсянку і каву. Ми дуже швидко спорожнили наші посудини, більше-менш поприбирали за собою в кімнатах, попрощалися зі всіма і побігли на вокзал. Там купили 8 квитків по студентських і пішли на зупинку поїзда, який не змусив чекати на себе довго і прибув вчасно.

В поїзді ми трішки побавились Мафію (гра в карти) і знову в "Я ніколи не...", але цього разу просто так, було цікаво, хто що ніколи не ).

Час минув досить швидко, і десь біля 15:00 ми були на приміському вокзалі. Там нас стало менше, кожен розходився по домівках, врешті нас залишилось 5 людей: я, Юра, Міша, Христя і Валя. Вирішили, що не можна просто так взяти і попрощатися, треба десь разом посидіти. Валя, яка знає все про всіх, запропонувала сходити в "Цісар", що на Коперника. Туди ми і пішли. Замовли на 5-х 3 піци по 30 грн і чаю на кожного. До речі, цей ресторанчик всередині виглядає досить мажорним, але ціни більш, ніж помірні, серйозно. Піти з компанією отак після 3-денної поїздки в Карпати - саме те, що треба. Валя, ще раз дякуємо тобі за чудове відкриття )

Ми дуже гарно сиділи, ніхто не збирався йти, як тут до мене подзвонила мама і сказала, щоб я швидко їхав додому, бо є робота. А ще годинку тому я вихвалявся перед всіма, що неділя для мене улюблений день тижня, бо тоді нічого не треба робити. Ага, вже-вже..)

Ми в п'ятьох пішли на зупинку до Коня, почекали на 1-А, поговорили-побалакали-посміялись і попрощались, коли маршрутка приїхала. Так закінчилась наша перша поїздка з журналістами на відпочинок.

Ну що сказати? Не було жодної людини, яка б на щось після цього жалілася. І я тут не виняток, все було справді класно. Хоч я нічого не пив, але все одно гарно провів весь цей час, і не уявляю, що б там робив без всіх тих бухаріків). Народ, подорожуйте, відпочивайте і будьте собою, один раз живемо ж!

P.S. Чекайте продовження цієї зими, двіж обіцяє бути ще серйознішим)