Мало хто коли-небудь задумувався про те, як під впливом ЗМІ ми здатні змінювати свою думку про певну особу, подію чи явище. Кожен вважає, що повністю сам формує свою свідомість і ніякому впливу ззовні не піддається. Проте особисто я до таких людей не відношуся – як на мене, ЗМІ відіграють ключову роль у формуванні мого власного світогляду. Скажете, зомбована маріонетка? Зате не лицемір – відповім я.
Так, я готовий з чистим серцем зізнатися в тому, що основу мого світосприйняття сьогодні закладають засоби масової інформації, зокрема друкована преса. Хоча ні, не буду лукавити, звісно, свою остаточну думку я повністю формую сам – газети лише допомагають мені в цьому, підштовхуючи до потрібних висновків, так би мовити. Чи погано це? Важко сказати. Почнемо, мабуть, з того, що інших джерел отримання будь-яких відомостей щодо тієї чи іншої події в мене в принципі немає. Звичайно, в сучасному світі соціальних мереж я можу в будь-яку хвилину, зайшовши на потрібну сторінку зі свого смартфона, в стрічці новин дізнатися, що, наприклад, на теренах Іраку та Сирії зародилося нове радикально-екстреміське угрупування “Ісламська держава”. Там я ознайомлюся з коментарями віртуальних користувачів, де вони висловлюватимуть свою думку стосовно вищезгаданої події у вигляді типових інтернет-баталій, де хтось називатиме агресором США, хтось звинувачуватиме в усьому мусульман, хтось намагатиметься примирити обидві сторони, а ще хтось займатиметься рекламою нових хетчбеків від “Тойоти”. То чи маю моральне право я, знаходячись за тридев’ять земель від вказаного місця і судячи лише з цих суб’єктивних постів, давати хоч якусь власну оцінку тим подіям? Звісно, що ні. Саме тому нам усім потрібна якісна, неупереджена та об’єктивна журналістика (звучить гарно, чи не так?), щоб правильно розставити акценти і прибрати будь-які ярлики. От, наприклад, ті самі ісламісти вважають, що саме вони ведуть праведну війну проти “зовнішніх окупантів”, які не дають їм жити. Ми ж, європейці та перш за все християни, вбачаємо величезну загрозу в цій “Ісламській Державі”, бо її прихильники сповідують ворожнечу до всіх “інаковірців”, тобто нас самих. Чи зможемо ми переконати їх, що наша правда правдивіша за їхню? А вони нас? Питання навіть не риторичне – воно просто абсурдне, оскільки відповідь на нього очевидна. Ніхто нікому не зможе нічого довести, бо в кожного своя правда, а все, що навколо неї, на наше щире переконання, – підла і нагла брехня. Ось така суб’єктивна реальність. Якщо ж говорити об’єктивно, то не існує цілковитої та непорочної правди – є лише плюралізм думок. Саме його в першу чергу повинні враховувати журналісти при написанні своїх матеріалів для широкого загалу. Наприклад, коли ми намагаємося об’єктивно говорити про Гітлера, то окрім клейма кривавого тирана та антисеміта, варто згадати про створене ним економічне диво, яке допомогло підняти Німеччину з колін після принизливого Версалького договору. Коли згадуємо про того самого українофоба Путіна, не можна й не згадати про його безумовний талант та унікальні вміння, які допомогли йому спочатку прийти до влади, а потім так легко перетворити мільйони повністю адекватних і здоровомислячих людей на параноїдальних обскурантів і маразматиків, для яких міфічні проблеми російськомовного населення за тисячі кілометрів від їхіх домівок здаються більшою бідою, ніж усі демографічні та економічні негаразди в самій Росії. Словом, будь-яка однобока подача інформації завжди необ’єктивна. Саме тому я віддаю перевагу якісній пресі, де справжні професіонали і знавці своєї справи критично аналізують ту чи іншу ситуацію зі всіх можливих боків, а не займаються необґрунтованими похвалами одних та примітивним обливанням брудом інших, що зазвичай можна побачити в соціальних мережах. Проте все це, звісно, не означає, що навіть найпрестижнішим виданням можна свято вірити на слово – завжди потрібно шукати підтвердження тієї чи іншої інформації, причому з усіх можливих джерел, бо після прочитання будь-якої статті, висновки, себто найважливіше, ми завжди повинні робити самі.
Не можна не згадати і про телебачення, хоча зараз воно втратило свій колишній вплив на мою свідомість. Бо якщо говорити про сучасні реалії, то саме там, в екранах телевізорів, сьогодні розгорнувся основний фронт брудної інформаційної війни, що означає початок краху будь-якій об’єктивності та неупередженості. Простий приклад: припустімо, десь в Донецьку обстріляли храм. Включаєш український “24-й” – справа рук російських терористів, переключаєш на російську “теску” – типові байки про бандерівських карателів. Для нас в усьому винні вони, для них – ми. Причому жодна зі сторін навіть чисто гіпотетично не розглядає такий варіант, що все може бути з точністю до навпаки. Ну хіба ж це об’єктивно? Хіба правильно, що тележурналісти роблять висновки за нас, щоразу починаючи і закінчуючи свої сюжети з неаргументованих звинувачень в сторону “терористів/бендеровцев”? Звісно, можна бути ура-патріотом, вважаючи себе в усьому праведним, а ворога завжди винним, але чим ми тобі кращі від тих самих росіян? Хіба ж не виходить, що ми такі ж зомбовані національним телебаченням прихильиники чинної влади, якими вважаємо їх? Нам потрібно зрозуміти, що те, що Україна в цій війні є жертвою, а Росія – агресором, не дає нам ніякої прерогативи у використанні неправдивої інформації – брехня є завжди брехнею, з чиїх уст вона б не звучала. В протилежному випадку ми просто лицеміри, які здатні помічати лише чужі грішки, а на свої звикли закривати очі. Я веду до того, що сьогодні, щоб не стати жертвою інформаційної війни, сучасний телеглядач повинен навчитися мислити критично і завжди перевіряти будь-яку новину, перш ніж після кожного відеосюжету вибігати на подвір’я з криками: “вони планують спалити Львів!/они распяли мальчика!”
Щоб оберегти себе від неправдивої пропаганди, якої зараз навколо безліч, шукайте інформацію лише на якісних і достовірних джерелах, де кожну новину підкріплюють вагомими аргументами. Якщо вас цікавить моя думка, то особисто для мене таким джерелом є якісна преса, яку я регулярно читаю (і обов'язково перевіряю!), де журналісти завжди наводять переконливі факти до кожної озвучуваної ними тези, на відміну від телебачення і, тим більше, від примітивних постів у соціальних мережах, які я намагаюся оминати десятою дорогою, щоб самому не стати жертвою інформаційної та необ'єктивної війни. чого не бажаю і вам. І найголовніше: висновки завжди робіть самі - не дозволяйте нікому заволодіти вашою свідомістю і вказувати, де чорне, а де біле.
Немає коментарів:
Дописати коментар