Десь місяць тому я попросив свого друга-пластуна пробити мені місце у різдвяній шопці, яка кожного року приваблює туристів Львова своїми живими тваринками і такими ж людьми в гарних костюмах. Брехати не буду: перш за все мені були потрібні гроші, які на цьому можна було заробити. Словом, він обіцяв дати своїм знайомим, які цим займаються, мій номер і запевнив, що вони до мене обов'язково подзвонять. Так і сталося, за кілька днів до Нового року мене набрав пластун Костя і попросив знайти 8 (!!!) бажаючих взяти участь в цьому людей. Тобто, я б міг заповнити цю шопку суто своїми знайомими, тоді було б дуже весело. Але не судилося: погодилися допомогти мені і своєму фінансому станові тільки Юра, Валя, Стьопа і Руслана. Нам (хлопцям) була відведена роль беркутів, які б мали "охороняти маленького Ісусика від всяких ослів та баранів". Валя була ангелом, Руслана - Марією. Ми (хлопці) мусили пробити собі берци, в яких ходять беркутята, все решта (камуфляж і каски) чекало на нас ще тепленьким в шопці. Дівчата весь одяг шукали собі самі (за винятком Валі, якій крила дістав ЯЯЯ)
Прийшов день Х, і ми прибули на Друкарську, де була поставлена шопка. Швидко переодягнулися, почули останні настанови від організаторів і зайняли свої місця. Ми з Юрою охороняли маленького Ісусика від осла
Важливо уточнити, що автором чудової останньої світлини є Олена Боянівстька, талановитий фотограф і хороша людина, яка, проте, примудрилася..... не впізнати Юру в цьому бравому юнаку в сірій лижні масці (так, саме в лижній масці, а не балаклаві). Найкумедніше те, що Оленка дізналася, що це Юра, тільки тоді, коли побачила його нову аватарочку вконтакті))
Валя і Руслана були в центрі уваги, бо біля них перебували надзвичайно гарно одягнені 3 царі, на яких були звернені погляди та об'єктиви всіх людей.
Не можу не сказати хоч слова про Валю, а точніше про її чарівну, АНГЕЛЬСЬКУ усмішку, яка якимось дивом зберегілася на її обличчі протягом тих довгих 8-ми годин! Не знаю, як, але вона весь час була такою, як на фотці вище. Потім вона ще довго жалілася на те, що не відчуває нічого на своєму лиці від того заціпенілого виразу, яким вона чарувала усіх людей. До слова, це дратувало Руслану, яка, вочевидь, теж хотіла хоч якоїсь уваги, тому постійно напрягала Валю, щоб та перестала усміхатися. Проте, як вони обоє не старалися, вся увага людей все одно була звернена на чарівних трьох царів збоку)).
Стьопа захищав Ісусика від баранів, проте ніяких фотодоказів його героїчних діянь не збереглося чи, точніше сказати, зроблено не було. Зате він був одним з небагатьох (до "небагатьох" входить ще Валя), в кого взяли інтерв'ю і показали його по телеку. Мене, хоч я і був в масці, яка захищала телеглядачів від того страшного лиця, чомусь не впустили в бодай якийсь випуск новин(
Але я не сильно засмучений: попереду в мене ще не одна сотня даваних і взятих інтер'ю (як би жахливо це не звучало), тому пишу далі.
Ми дуже довго чекали на обіцяну з самого початку їжу (приїхали туди о 10-тій годині, а пообідали лише десь біля 17:00). Проте вечеря виправдала всі наші очікування: ми втамували усі наші духовні потреби на кілька годин, чого було цілком достатньо, щоб спокійно достояти в шопці, що ми з успіхом і зробили.
Що ж ми робили там? Небагато: попереджали всіх про потенційну кусучю небезпеку, яку так вміло приховував у собі осел, і пошепки обговорювали оточуюючих людей. І так до 20:00, коли нарешті приїхав бус, який мав забрати тварин. Розповім про кілька кумедних випадків, які з нами сталися протягом тих казкових восьми годин, щоб вам не було надто нудно на моєму блозі.
Юра спокійно собі стояв лицем до людей; по вулиці йшов якийсь чоловік, який зустрівся з ним поглядом і не відводив його, поки випадково не вгримнувся в перехожу жінку (словами, може, і не надто смішно, але бачити це була дуже весело))
До Стьопи підійшов якийсь чоловік і почав вимагати, щоб той негайно зняв нашивку бійця Беркута, бо це, мовляв, незаконно. Стьопа повідомив про це нам. Ми ще помітили, що в нього чомусь дуже трясуться руки і перепитали, чи це часом не від страху, на що він не надто розбірливо щось пробурмотів у свій захист. Ми посміялися, але нашивки все ж зняли)).
Біля шопки постійно ходив дещо хворий дяпчик, який в усіх просив покурити, показуючи мовою жестів сигарету, яку він хоче бачити у своєму роті. Він підійшов до одного чоловіка, який якраз фоткав нас, і вчергове повторив цей свій жест. Той, замість того, щоб пощукати в кишенях засіб повільного вбивства, повитирав свій рот, думаючи, що цей добродій помітив якийсь бруд на його роті.
Ми з Юрою були дуже голодні, коли повз нас почав проходити вертеп, де я помітив Іру, одну з організаторів шопки. Терпіти більше я не міг, тому покликав її і мовою жестів почав запихати уявну ложку собі в рот, тонко натякаючи дівчині, що хотів би цю ложку якось матеріалізувати і наповнити її чимось смачним. В той самий час, коли я безрезультатно намагався домогтися від Іри цього добра, осел вкусив малу дівчинку за руку і деякий час не відпускав її. Тільки коли я почув її крик, то допоміг їй визволитися від нього. P.S. Ну я ж справді не бачив цього! І навіть якби бачив, то не міг би прослідкувати за її тендітними пальчиками, якщо вона так сильно хотіла його погладити. За нею мали б дивитися батьки, а не ми, в нашій компетенції було тільки попередження для людей про небезпеку ослячого укусу для них і їхніх малих, що ми з Юрою успішно намагалися виконувати протягом цих довгих восьми годин!
Коли прийшла омріяна нами година, ми швиденько переодягнулися і пішли надвір, щоб допомогти дядькам з тваринками: їх треба було занести до буса, який стояв десь за 100 метрів від нас. Мені і Юрі дали по барану, двох інших взяли два веселих дядьки, які багато жартували. Я, корінний селянин, зі своїм баранчиком пішов дуже впевнено вперед, але мою хвилю тріумфу зупинив Юра, корінний міщанин, який в житті до того не мав справи з худобою; саме тому його баранчик впав на землю і відмовлявся, щоб його вів до машини якийсь хлопець з міста: це для нього було, свого роду, певним приниженням. В Юри баранчика забрали, і ми пішли далі. Завели їх туди нарешті десь за 10 хвилин (бо було справді тяжко змусити їх ходити). Після цього я повернувся назад, помив руки і разом з дружбанами (Руслана і Стьопа вже поїхали, на їхнє місце прийшли Христя і Міша) пішли гуляти.
Власне, це все, що найбільше запам'яталося. Що я не згадав, ви обов'язково знайдете в цих посиланнях:
http://fakty.ictv.ua/ua/index/view-media/id/52584
http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?u_lvovi_vidkrili_zhivu_shopku_na_barikadah&objectId=1300389
http://www.youtube.com/watch?v=A7gABFjg6-A
http://tv-set.in.ua/news/1_1_tsn_novini_7_01_2014/2014-01-07-11183
http://photo.unian.net/ukr/themes/44558
http://20minut.ua/Novyny-Lvova/Podii/u-centri-lvova-zhivu-shopku-ohoronyali-berkutivci-10309172.html
http://vikna.stb.ua/news/2014/1/7/143326/
http://dyvys.info/kultura/tsohorichnyj-zhyvyj-vertep-u-lvovi-ohoronyaly-bijtsi-berkutu-video.html
Дякую за увагу, заходьте ще!)
Немає коментарів:
Дописати коментар