Десь тиждень тому один мій знайомий, жаліючись на те, що в Україні після приходу до влади нових чиновників майже нічого не змінилося, як приклад і аргумент свого розпачу назвав проблему функціонування тіньового грального бізнесу в цілій країні і, зокрема, у Львові. Мовляв, казино в нашому місті продовжує спокійно працювати в цілодобовому режимі, маскуючись під так звані “Миттєві лотереї”. Таких закладів у всьому Львові кілька десятків, і діяльність жодного з них ніхто припиняти не збирається. Чому так? Бо міліція, закриваючи очі на всі ці нелегальні установи, сама наживається на гральному бізнесі. Як приклад, мій друг назвав “Миттєві лотереї” одразу біля входу на Краківський ринок – на розі вулиць Якова Раппопорта і Шолом-Алейхема. За його словами, за 100 метрів від вказаного місця знаходиться міліцейський відділок, працівники якого кожного дня, проходячи повз нього, мають можливість відвідати цей заклад і перевірити, чи дотримуються його власники закону України. Проте не відвідують. Чому? Бо, як казав мій друг, всі ці замасковані гральні клуби “кришуються” головним сбушниками Львова. Я взагалі не з тих, хто наївно вірить всім на слово, тому вирішив на власні очі пересвідчитися, правда все це чи ні. Моїй цікавості підіграли чудернацькі назви вулиць, на розі яких і знаходиться цей заклад, тому я одразу ж вирішив при першій-ліпшій нагоді відвідати його (радикальну ж пропозицію свого друга зібрати компанію відчайдух і одного-гарного дня “завітати” в цей клуб в балаклавах і з битами, щоб перевірити на стійкість тамтешні автомати, я був змушений відкинути, бо ще не остаточно розчарувався у своїх життєвих перспективах).
Так-от, 3 дні тому “перша-ліпша” нагода настала. Після пар в мене було 2 години вільного часу – цілком достатньо, – ба навіть забагато, – щоб виконати поставлену перед собою місію. Я прийшов в потрібне місце, пересвідчився, що за мною ніхто не стежить (на мить уявив себе героєм кримінального детективу у стилі Мартіна Скорсезе), і зайшов всередину. Чесно-кажучи, розміри інтер’єру цього приміщення мене трохи здивували: вони були набагато більшими, ніж я думав. Відповідно і кількість автоматів в рази перевершила моє очікування: їх там було кілька десятків.
Та як би там все це мене не вразило, я зрештою не розгубився і візуально оцінив ситуацію. Зліва – великий зал зі всіма тими десятками автоматів, попереду – вмощена в зручне крісло білява жіночка середнього віку. Касирша, мабуть. Підійшов до неї і сказав: “Добрий день! А можна мені спробувати?”. Дякувати Богу, їй це питання не здалося якимось двозначним і вона одразу ж повела мене до автомата. Знавець своєї справи, що тут ще додати.
Жіночка пояснила, що в них мінімальна ставка – 20 гривень. Я не сильно заперечував (чесно-кажучи, думав, що проситимуть більше), тому запхав у вказану касиршою дирочку автомата свої гроші і почав грати. Це був мій перший такий досвід, тому цілком природним виглядало, що я абсолютно нічого не розумів в цій системі. Поклавшись на феномен “новачка”, якому завжди щастить, я просто-напросто почав виконувати кожну підказку (а точніше, вказівку) цієї жіночки.
“Ви виграли півтори гривні. Будете продовжувати?” – разів зо три по ходу гри повторювала вона цю фразу, на що я самовпевнено відповідав, що прийшов сюди не за дріботнею.
За деякий час, коли я вчергове нажав на вказану жінкою кнопку, на екрані з’явилося 5 однакових тваринок, які об’єдналися в щось одне суцільне, після чого зверху урочисто спалахнуло величезне число “460”, яке означало ту ж саму суму в гривнях, поділену на 10. 46 гривень, тобто 26 чистими – це, погодьтеся, як для новачка, досить гарний початок. Проте інтуїція підказала мені, що вдалий старт ніколи не гарантує такого ж фінішу, тому я, не довго думаючи, одразу ж урочисто оголосив, що на сьогодні гру для мене завершено. Касирша без будь-яких емоцій вручила мені 45 гривень (1 гривню, за її словами, заклад знімає на потреби української армії, в що мені б дуже хотілось вірити).
Сказати чесно? Отак просто взяти і вийти з цими грошима виявилось для мене набагато важче, ніж я сподівався. З’явилася незнайома мені раніше азартна спокуса спробувати виграти ще. В цю хвилину я прекрасно зрозумів багатьох людей, які всі свої статки програли на автоматах, сподіваючись, навпаки, в кілька разів примножити їх і знайти рай на землі. Проте я зміг перебороти себе. Точно так само, як років 10 тому, коли мені вперше запропонували прикурити. Усвідомлюючи силу своєї волі і везіння новачка, яке допомогло мені виграти 46 гривень, а не програти 20, я покидав цей гральний клуб вдвічі щасливішим, ніж заходив в нього.
Шкода тільки, що я так і не зміг вияснити правдивість чи безпідставність заяв мого друга про львівських сбушників, які нібито досить сильно наживаються на цьому бізнесі. Та і байдуже: навіть якщо це правда, я набагато більше зла тримаю на людей, які в очікуванні манни небесної сідають за автомати з цілими статками, а повертаються додому ні з чим. Чи винні в цьому гральні клуби? Ні. Навіть якщо нам вдасться остаточно їх всіх закрити – люди все одно знайдуть інший спосіб зіпсувати своє життя. Такі ми вже є.
Єдине, що в цій ситуації можна зробити, – це покращити економічне становище народу, і тоді будь-які потяги людей до азарту зникнуть самі по собі, ніби їх й не було. Проте зараз це виглядає можливим лише в дуже далекоглядній перспективі, тому сьогодні просто мусимо змиритися з існуванням підпільних гральних клубів і непідпільних ідіотів, яким все життя грошей буде замало.
Немає коментарів:
Дописати коментар