Інтерв'ю

Часто люди, які, здається, мають усе, що тільки треба, чи не щодня жаліються на важку долю. Вони постійно скаржаться на відсутність чогось, замість того, щоб хоч раз подякувати Богу за те, що в них вже є. Такі люди настільки заклопотані власними проблемами, що кожного разу, проходячи вулицями свого міста, вони не помічають тих безпомічних, але незламних долею дідусів і бабусь, життя яких звелося до простого існування за рахунок милостині небайдужих прохожих. І хоч в них не залишилось ніяких родичів чи близьких, хоч всі мрії їхнього дитинства так і не збулися, ці, покинуті суспільством, але не Богом старенькі мають набагато менше проблем і клопотів, ніж вищезгадані “мученики”. Саме в однієї з таких бабусь я вирішив взяти інтерв’ю, щоб дізнатися ставлення людини до власної долі, яка змушена доживати свої останні роки на вулиці.

Перш за все, хочу запитати, чи вистачає Вам “зароблених” грошей тут, на вулиці?

Цих грошей може вистачити максимум на їжу. А мені ще потрібно лікуватися! Я погано бачу, тому змушена постійно купувати каплі, щоб остаточно вже не осліпнути. Про одяг взагалі не варто говорити. Це (показує на баночку з грошима) всього лише копійки, проте без них мене б вже давно на цьому світі не було…

Невже у Вас не залишилося ніяких родичів чи близьких людей, які б змогли допомогти вам фінансово?

Батьки вже дуже давно повмирали. Одружена не була, дітей і внуків не маю. Життя своє я скоріше проіснувала, ніж прожила. Проте я ніколи нічого не мала, тому й нема за чим жаліти. Сталося як сталося – на все воля Божа. Я ж не одна така в місті, нас, жебраків, потребуючих вашої допомоги, у Львові зараз на кожному кроці. І всі отак, як я, доживають свого віку. Шкода, звичайно, але нічого вже не поробиш…

До речі, зараз безліч людей часто жаліються на Бога за несприятливі життєві обставини. А Ви коли-небудь скаржилися на свою нелегку долю?

Віруючий християнин не може скаржитися на Бога. Кожна людина сама кує своє щастя, і якщо в неї щось йде не так, це не причина звинувачувати Творця. Є відомий вислів: “Як простелиш, так і поспиш”. Тобто все в нашому житті – і щастя, і горе – залежить тільки від нас самих. Якщо ти поводиш себе неправильно, Бог тобі не допоможе і по руці не вдарить. Він судити буде нас на небі, а не на землі.

А взагалі, чи не важко Вам було зберігати свою щиру віру в Господа протягом всіх цих важких років, проведених на вулиці?

Для справжнього християнина віра в Бога ніколи не може чимось ускладнюватися, що б не коїлося в його житті. “Не бери в руку хліба, поки не прочитала молитву” – колись цього мене навчила мати, тому я й досі щиро люблю Господа і дякую за все лише Йому. До речі, це велика проблема нашого народу. Багато українців не вміють дякувати, а лише просити. Вони фальшиві люди. Вміють гарно хреститися на показ, але добрих діл не роблять. Просто ходити до церкви і дивитися, хто як вдягнений, не достатньо. Віра бути справжня і щира.

На завершення, чи не хотіли б Ви побажати чогось сучасній українській молоді?

Добре вчіться, щоб мати гарну роботу; ніколи не слухайте поганих людей, щоб не стати такими ж, як вони; живіть з Богом в серці, щоб не зійти на неправильну стежку; поважайте старших і допомагайте нужденним, щоб вирости хорошими людьми.