23-й виїзд

Мій 23-й виїзд розпочався зі сигналу будильника. Взагалі, за день до того я й не сподівався прокидатися о восьмій ранку, бо ми з колегами мали їхати на Маріупольському потязі, який відправлявся о 17:30. Але довгоочікуваних вільних плацкартів на нього так і не появилося, тому довелося брати тікети на прямий поїзд об 11:15. А це означало, що ми мали прибути до Дніпра о 5:15 ранку. А це означало, що нам 14 годин треба десь втикати до початку матчу. Така перспектива не тішила нікого, але пропускати через таке виїзд ми не мали права. В нашому поїзді їхала прмблизно тридцятка львів'ян, що не могло не тішити, враховуючи ситуацію на Сході. В принципі, в Дніпрі ніяких небезпек не повинно було нас чекати, оскільки дніпряни вже давно приглушили будь-які сепаратистські зародки у своєму місті. В поїзді ми говорили, мутили картову "Лігу чемпіонів" на пари (компанію в команді "Тірпілки" мені склала Мартуся. До речі, ми в цьому турнірі перемогли)), багато їли, грали в хіп на покарання (досі болить ніс), вчили мій новий заряд на мотив народної пісеньки "Не в тому річ", чистили зубки і врешті-решт спали. Так 18 годин їзди минули майже непомітно, і о 5-тій ранку мене легким ударом в плече розбудив Шрек. Пам'ятаю, тоді я спросоння побачив, як Федишин з машинальним поспіхом взував свої шкари. Я після цього одразу зіскочив з полички і так само швидко почав збиратися, боячись, що не встигну вчасно вийти. Але коли я трошки роздуплився, то побачив, що піввагона ще взагалі спить. Лише потім я дізнався, що то Федишин бігав в туалет стругати від поганої Мівіни або від моєї канапки з сиром, яку в дорогу зробив мені тато, але з'їв її саме Андрійко. В будь-якому разі я був щасливий, що мій організм в той день нічого не виводив з себе через оральний отвір, як це було з Федишином.

На зупинці нас зустрів старий кєнт Марти, дніпрянин Студент, який катає з 11-ти років (зараз йому 24). Він взяв до себе всіх бажаючих похавати, виспатись і помитись, а таких виявилось десь 15 чоловік. Ми всі вписалися в маршрутку і поїхали на його район. Почекали 10 хвилин, поки прийшли ще двоє старших дніпрян, які забрали половину виїздюків до себе. Ми ж (я, Марта, Федишин, Трудовик, Ростік і Міша (якщо для вас ці імена ні про що не говорять, поїдьте хоч на один виїзд і познайомитеся з ними)) пішли на вписку до студента.

Зайшли на квартиру. Вона хоч була й не надто простора, зате надзвичайно затишна і комфортна; словом, просто створена для вписок голодних і немитих львів'ян). Ми в першу чергу помили ручки, розклали речі і разом пішли на кухню, сподіваючись бодай на кусень хліба. Наші надії виправдалися в значно більших масштабах. Як би сказав Остапчук, "нас нагодували консько, є жилка!". Спочатку кожен отримав по порції олів'є

а потім і по величезній лапці копченої курки.

Після цього ми випили хто чаю, хто кави (я кави) і лягли спати (а хтось, тобто я, під дією кофеїну не бажаючи спати, порубав старий-добрий Контр страйк).

Мочив ботів, поки до нас не завітали ті самі пацики, з якими ми нещодавно розділилися. Поки вони бухали і обговорювали політичну ситуацію в Україні, ми встигли хто прокинутися, а хто добити усіх своїх віртуальних ворогів. Зібралися, взулися і пішли гуляти містом.

Трохи погулявши, пішли в залізничні каси, де ми дізналися, що квитків до Києва нема, тому нашим єдиним шансом добратися додому був прямий поїзд в понеділок о 11:15. На нього ми і взяли тікети.

Після цього всі разом з дніпрянами пішли на набережну, де хтось пішов купатися, хтось загоряти на лавочці, хтось рубати футбол, а хтось бухати і заряджати.

Я відносився до останньої категорії фанатиків, тільки за виключенням алкоголю, бо його вже 425-й день як не вживаю ні в якому вигляді. Там ми побули десь зо 2 години і помаленьку пішли в центр.

По дорозі замутили гарну світлинку

Там вже збиралися фанати обох команд, бо о 17:30 був запланований фан-марш до стадіону. Поки ще був час, я з Впискою і двома кримчанами, які вчаться у Львові (і скоріше за все будуть тут жити в майбутньому), пішли в АТБ, де майже за безцінь смачно позхавали

КОЛИ АТБ З'ЯВИТЬСЯ У ЛЬВОВІ?!

Потім ми пішли на марш. Там зібралося більше тисячі людей під патріотичними стягами, які з такими ж зарядами попрямували в сторону стадіону. Дійшовши до гостьового входу, я витягнув увесь вміст свого рюкзака, без будь-яких проблем пройшов повз стюардський контроль і опинився на довгоочікуваному сидінні (просто ноги дуже боліли). Перед матчем ми разом зі всім стадіоном заспівали гімн України. Приємно порадувало, що 90% вболівальників підтримали нас стоячи. Мурашки по шкірі пішли від популярного хіту Ляпіса "Воины света", під який підспівував весь стадіон, включно з нами.

Почалася гра, залунали наші заряди. Спочатку було кілька перекличок з дніпрянами, що лише підтверджувало дружній характер цього матчу. Коли ми зарядили старий-добрий "хто не скаче...", з нами, на моє приємне здивування, піднявся майже весь стадіон, чого раніше не було в Дніпрі ніколи. Проте перемоги бажали обидві сторони, тому одразу після цих перекличок фанати обох команд почали гнати вперед виключно своїх. Робили це по черзі, намагаючись не перекрикувати один одного, щоб не виникало непорозумінь. В першому таймі гра була приблизно рівною, з невеликою перевагою дніпрян, що цілком логічно, враховуючи їхній статус господарів. Після свистка арбітра команди пішли на перерву, а фанати - попивати водички, щоб хоч трохи відновити свій голос. Мені пити не хотілося, тому я вирішив роздати людям листки з новим зарядом, який так сподівався зробити частиною нашого репертуару! Проте тоді ще не судилося.

На другий тайм команди і фанати обох команд вийшли із запаленим настроєм. Дніпряни підготували патріотичний перф на половину стадіону з використанням фаєрів. (фото). Вони, як і їхні гравці, чекали від цього матчу лише перемоги, щоб продовжити з кротами боротьбу за першість в УПЛ. Ми ж сподівалися в основному на нічию, бо самі не чекали, що Карпати сьогодні здатні здобути перемогу в лідера чемпіонату, тим більше на виїзді. Але, як показало найближче майбутнє, помилковими виявилися як наші, так і їхні очікування.

Якраз під час цього перфу Дніпро вийшло вперед. Чесно-кажучи, тоді, враховуючи силу команди суперника, я майже перестав плекати будь-які навіть на нічию, не говорячи вже про щось більше. Але зараз чи не вперше в житті я радію, що доля пішла наперекір моїм очікуванням. Після цього Карпати відповіли Дніпру 4 (!!!!!) голами. Ну хто взагалі міг таке передбачити?! Хто з найавторитетніших футбольних експертів чи прогнозистів міг спророкувати розгромну перемогу льв'ян на виїзді в Дніпрі?! Ми раділи, як маленькі діти купленій батьками іграшці, коли наші хлопці забивали гол за голом у ворота явного фаворита цього матчу. Раділи і не вірили, що це реальність...

А як феєрично потім звучали ті самі "Воины света", під які ми співали ще з самого початку, не сподіваючись навіть на нічию. Такі емоції, можливо, бувають раз в житті, і мені шкода людей, які не знають, що означає святкувати перемогу улюбленого клубу.

До речі, надзвичайно приємно, що в кінці гри майже весь стадіон разом з нами скандував адресоване Карпатам "Молодці". Вони на це заслужили.

Під впливом цих емоцій я не зміг відмовити старому вболівальнику Дніпра, який пропонував мені обмінятися розами. Може, то й було не цілком свідомо, бо за цей день мені як мінімум разів 10 пропонували такий обмін. Проте я радий, що поповнив свою колекцію новою розеткою. Ну і за колекцію того дядька теж тішуся, звичайно).

Опісля нас вивели за межі стадіону, і ми (9 людей) пішли до Студента. По дорозі ще співали багато народних пісень, добивши наші і без того захриплі горлянки остаточно.

Зустрівши Студента, трохи погонили з нього щодо нашої перемоги і поїхали до нього на район, бо будь-які наші надії на нічні прогулянки вбив легкий, але холодний дощ.

У Студента ми якраз встигли на міланське дербі, яке, проте, не надто всіх захопило. Ми більше були зацікавлені в покращенні запаху у відведеній нам кімнаті, який дещо зіпсували наші ніженьки, і, звичайно, в смачній і ситній вечері. Тому спочатку всі гарно вмилися, а потім пішли їсти. На вечерю Студент приготував нам суперовий салат з ікрою та останки копченої курки. Ми смачно поїли і пішли спати. В кімнаті, де живе лише один Студент, цього дня, а точніше цієї ночі, вписалося 9 львів'ян)).

Спочатку все було весело; ми вимкнули світло і почали усіма можливим способами боротися з будь-яким бажанням спати. Але коли в такій несплячій атмосфері пройшла ціла година, багатьох людей, включно зі мною, вже задовбали всі ті п'яні вибрики, і ми рішуче виступили на захист своїх сонних прав. Сварилися з порушувачами громадського спокою, які тільки те й робили, що лахали зі всього і видавали дурнувати звуки, десь до третьої ночі, коли вже навіть вони захотіли відпочити. Проте нормально поспати тієї ноі нам просто не судилося: тільки-но заспокоїлися всі хулігани на чолі з Мартою, зі всіх боків почали хропіти і сопіти голосисті фанатські горлянки на чолі з нєкім дрогобицькм фанатом. Заснув я десь тільки за годину...

Сонних і втомлених, нас десь о 8-мій ранку збудив Студент. Ніхто не хотів вставати, але ми чудово розуміли, що до відправлення поїзда залишалося якихось там 3 години, тому треба скоріше снідати і збиратися в довгий путь. Одяглися, помилися і пішли снідати. Трудовик тоді якимось незбагненним для нас чином примудрився зачепити рукою миску з омлетом, яка в пала йому на шорти і облола рідким жовтком)). Не було б в нього вже клички, появився би в нас у двіжі перший Жовток).

Коли всі вже похавали і попили кави, нарешті вийшли з квартири. Поїхали в якийсь парк, де за 15 гривень покаталися на атракціоні.

Замутили кілька фоток і поїхали на вокзал.

Закупилися в АТБ всім необхідним і пішли на перон. Коли побачив, скільки там наших, був приємно вражений: майже весь виїзний сектор добирався додому на цьому поїзді. Як наслідок, мій вагон на 70% був заповнений львів'янами, що буває дуже і дуже рідко.

Попрощалися зі студентом, пообіцяли гарно зустріти у Львові, коли наступного разу до нас приїде, і, звичайно ж, подякували за чудову вписку в Дніпрі.

Тільки-но поїзд рушив, почалися всякого роду двіжі: пацики з бидло крю розбили вікно в тамборі, виломали поличку, розмалювали свій плацкарт і багато-багато іншого. Детальніше читайте у звіті Влада. Я завжди виступав проти такого бидляцтва, але не мені їм вказувати, як поводити себе на виїзді, пацани вже дорослі люди, тому самі можуть обирати свій життєвий шлях.

Ми ж в той час почали рубати карти, дивилися огляд матчу з моєї лопати Lenovo, ділилися враженнями з виїзду і, звісно ж, хавали.

В цьому розіграші "Ліги чемпіонів" сталася суперсенсація: Тірпілки вилетіли з розіграшу, здобувши перемогу тільки в одній грі. Грали ми на покарання: команда, яка вилетіла першою, мусила піти з 18-го аж до першого вагону і помахати там з туалету в сторону інших. Програв я з Мартою, тому пішли в цю довгу дорогу по всьому поїзді. Коли вже доходили до кінця, провідниця другого вагону зупинила нас і запитала, куди ми йдемо. Я відповів, що до друзів у першому вагоні. Вона здивованим тоном запитала: "До яких ви друзів йдете, якщо там взагалі нікого нема, вагон пустий?". Напевно моя відповідь "Ми просто йдем в туалет" здивувала її ще більше))

Там ми помахали нашим і повернулися назад.

Більше з Мартою в одній команді я не грав, бо вона по-зрадницьки перейшла до колективу з Дрогобича. Зі мною ж надалі захищав честь "Тірпілок" Федишин. Почали грати ще одну Лігу чемпіонів. Було 5 команд: "П'яний тамбор", "Дрогобич", "Чупакабра", "Тірпілки" і "На масі". Перед першою грою Депутат чисто по приколу кинув мені в лоб корочком з сочку і сказав: "То тобі на удачу". Я посміявся і почав грати. Цю партію ми перемогли. Перед наступною зрову попросив Депутата знову запустити в мене корочком. І знову ми перемогли). Так було до нашої 4-ї гри. Почали називати той корочок чудодійним і харити тим інших учасників гри). Перед 5-ю партією я зрозумів, що весь час корочок удачі нас витягувати не буде, і спеціально попросив Депутата в мене ним не кидати, вдавано самовпевненим тоном сказавши: "Подивимся, чи зможем ми без корочка щось зробити!". Сталося так, що ми пролетіли і я після того ще більше почав кричати всім, що той корочок все вирішує). Дійшло до того, що в нас навіть хотіли його забрати)).

Так ми рубали, поки вже не стало темно, і провідник вимкнув світло. Пішли шукати вільні полички (моє місце зайняли бидлятка, які твердо вирішили, що до приїзду до Львова спати не будуть і нікому не дадуть). Я заховав своє взуття подалі від їхніх злих очей, постелив матрац і ліг спати. За ніч я прокидався двічі: вперше, коли Тяпа хотів розмалювати мені лице маркером. Добре, що нічого не вийшло, я я одразу все відчув); а вдруге, коли у вагоні під ранок стало дууууууууже холодно. Не було чим накритися (я ж їхав без постілі), накинув на себе другий матрац, спав, як гусениця). Але нічого, принаймні не захворів.

Зранку прокинувся від дзвінка свого будильника. Всі вже давно повставали. Зробив собі кави, трішки нею зігрівся. Казали, що надворі лише +2 градуси (у травні!!!!). Тоді ж я відчув, як сильно мене болів ніс від тої самої сливки Федишина. Походу прийдеться до лікаря йти, бо біль триває і досі(

Поїзд нарешті прибув, і ми вийшли на перон. Було страшно холодно і голодно. Поспіхом побігли на зупинку, щоб сісти на маршутку. Але підходящих транспортних засобів для всіх там не було, тому вирішили піти в центр пішки. Там я сів на 53-ту і поїхав на свою рідну другу автостанцію, а звідти вже додому. Коли прийшов, одразу ліг спати, бо виїзд забрав дуже багато фізичних і моральних сил.

Але як би там не було, саме зараз цей виїзд з-поміж всіх інших для мене на першому місці. Команда перемогла в одного з лідерів чемпіонату, та ще й з яким рахунком! Я провів чудовий час зі своїми друзями, виграв Лігу чемпіонів, покатався на атракціоні і 6 разів (як мені вже потім казали) потрапив в трансляцію на 2+2).

Але яким чудовим не був цей виїзд, я впевнений, що все найкраще ще попереду. Катайте виїзди, і ви перетворите своє одноманітне існування на насичене кольорове життя. І нехай ті кольори завжди будуть лише зелено-білими! Тільки Карпати!