Вчора я взяв участь в шаховому міжфакультетному турнірі нашого славного універу. Взагалі цю гру я бавлюся з 5-ти років, колись чи не щодня рубав з татом. Пам'ятаю, в дитинстві він навіть робив сімейні турніри з шахів, шашок і карт, в яких брали участь я, брат, сестра і сам тато. Переможець отримував 50 гривень, друге місце - 20, третє - 10, ну а хто ставав четвертим, як ніхто інший розумів, що в таких змаганнях головне участь, а не призові місця. Здебільшого до таких розумних висновків доходив я. А в ті часи для дитини, яка заробляє 200 гривень в рік (це я про день народження), втратити таку чудову можливість на пустому місці виграти 50 гривень, за які можна купити модельку швидкісної машини, іграшкового робота чи спайдермена, набір динозавриків і солдатиків і ще й до того велику пачку чіпсів "Люкс", від яких мене тоді ще не нудило (в прямому значення цього слова), було дуже сумно, повірте. Ех, пригадую, як я тоді плакав, поки тато врешті просто так не давав мені 20-30 гривень... Були часи)

Але зараз ми про шахи. Так-от, вчора я пішов на ті змагання, ні на що не сподіваючись. Чесно-кажучи, я просто хотів відбути ті дві-три годинки і піти додому, бо шахових фігурок не тримав в руках десь 3-4 роки. Чому ж я туди прийшов? Ну звичайно під примусом викладача)

Словом, як би там не було, але о 17:15, за 15 хвилин до початку змагань, я вже був в актовому залі нашого спорткомплексу на Черемшини. В нашій команді, як виявилося, було 5 людей (4 хлопців та одна дівчина, на прекрасне ім'я Дарія). Один був зайвий, тому я, як вихований в християнському дусі хлопець, вирішив поступитися своїм місцем для "перспективної молоді". Як виявилося, цей хід був помилковим: перший тур журналісти програли з рахунком 3:1, якщо не помиляюся. Після цього Костя, наш капітан, вирішив випустити мене. Ми грали проти хіміків. Займаючи своє місце за столом, я намагався за зовнішністю оцінити шахову силу всіх наших 4-х суперників. Мій вибір зупинився на дівчині. Не тому, що вона була гарна (хоча цього я, як вихований в християнському дусі хлопець, заперечувати не буду), просто дотримуюся стереотипу, що дівчата в питаннях логіки (а тому і гри в шахи) дещо слабші за хлопців. Тільки не подумайте, що я шукаю для себе легших шляхів, ні-ні. Просто, по-перше, тоді, після трьох років бездіяльності, я не був впевнений у своїх шахових можливостях, а по-друге, я щиро вболівав за перемогу нашої команди, тому для мене було найважливішим перемогти свою партію, тим самим позитивно вплинувши на пісумковий рахунок.

З дівчиною складно не було. Десь на п'ятому ході вона втратила королеву, за яку я пожертував життям свого найсміливішого лицаря. Далі все було як ножем по маслу: я поставив їй мат королевою, яку, якщо не помиляюся, прикривав офіцер. Дівчина визнала свою поразку, пожала мою руку і на цьому наша гра закінчилася моєю перемогою. Я дуже зрадів, хоча старався, як міг, приховати всі емоції десь глибоко в душі. Підійшов до Міші і Валі (які пиїхали мене підтримати), все їм розказав, Міша похвалив мене, Валя разів 5 перепитала, чи не брешу я часом про свою перемогу. Але я не надто завзято намагався переконати її, бо саме в цей час відчув справжню впевненість у своїх шахових здібностях. Все було б класно, якби не один прикрий випадок. Суддя гри якось дізнався, що я переміг свою партію в дівчини (а за правилами вона могла змагатися лише проти представниці своєї статі, чого я не знав!), тому зарахував мені технічну поразку. Валя після цього дуже актуально розмалювала мою руку).

Загалом, рахунок цього туру був 4-0 не в нашу користь. Тут моя солодка впевненість дещо змішалася з гірким смаком сорому, тому наступний тур я вирішив пропустити. Наші знову програли 3-1. Більше на це все я спокійно дивитися не міг, тому попросився зіграти в наступній грі, на що мені, звичайно ж, відповіли позитивно. Ми грали з юристами. Цього разу я ще краще придивлявся до зовнішності своїх опонентів (щоправда, цього разу не для оцінення їхнніх шахових можливостей, а для правильного визначення статі суперника, навпроти якого я сідав). Зі мною шахував досить здібний юрист. Колись з нього, може, вийде хороший адвокат, прокурор чи слідчий... Але не шахматист: я його зробив!

Для мене вже остаточно стало ясно, що в останньому, п'ятому турі, я просто мушу зіграти, настільки мене захопила гра. Та й колеги були не проти. Не пам'ятаю, проти якого факультету ми грали. Та й мені було байдуже. Навпроти мене сидів якийсь патлатий чувак, який погано вимовляв букву "с". Більше нічого про нього я не хотів дізнаватися, тому що всю свою увагу зосередив на дошці. Мат йому я поставив десь за 5 хвилин гри. Тут вже я не зумів втримати свою радість, яка вийшла на світ у вигляді дурнуватої усмішки на моєму обличчі. Валя була в шоці від того, питаючи в мене: "Чого ти раніше не казав, шо ти мудрий?". Міша по-братськи пожав руку і похвалив гарними словами.

Історія б мала щасливий кінець, якби сьогодні я прийшов на другий етап змагань, але цього я не можу зробити, бо в мене о 18:00 тренування (хоча я дууууууже хотів ще якійсь дівчині поставити мат)). Тому я вирішив, щоб хоч якось вгамувати свій шаховий голод, запросити цими вихідними до себе додому однокласників на невеличкий турнірчик і започаткувати на цьому традицію. Раніше ми завжди збиралися в мене на фільм, але надворі XXI століття, кіно вже в минулому, зараз в мейнстрімі шахи! Тому будьте сучасними і рубайте в шахи - повірте, воно того варте!)