Сьогодні після екзамену (який я здав на 75 балів зі 100!!!!) гуляв з Валею; нікого не чіпали і ні на що надприродне не чекали. Але воно сталося.
Десь біля пам'ятника Данилові Галицькому з правого боку (я був з лівого в капюшоні - це важливо знати для слідства) нас обігнала дівчина, яка ввічливо привіталася зі мною і, усміхаючись, сказала нам таке: "Привіт! Хочу сказати вам, що ви дуже гарна пара!". Далі вона заговорила до Валі: "Я раніше кілька разів заходила на твою сторінку, ти дуже гарна дівчина, кажу тобі це, хоч тебе зовсім не знаю! Ви дуже гарно підходите одне одному!". Після цих слів вона мило попрощалася і швидко нас обігнала, спішучи в невідомому мені напрямку.
Ще за розмови я впізнав її: це була моя колишня одногрупниця в МАН; колись разом ходили туди на журналістику. Але це було 2 роки тому! Саме це і пояснює моє приємне здивування від усіх тих теплих слів в нашу сторону з її уст. Дівчина якимось незбагненним чином впізнала мене ззаду, підійшла до нас, привіталася та ще й наговорила тих приємних речей, які дуже підняли нам обом настрій і ще раз допомогли мені переконатися в тому, що я зробив правильний вибір. Будь-хто інший на її місці просто б пройшов повз нас, навіть не привітавшись (як часто роблю і я сам).
Досі перебуваючи під враженнями від тієї зустрічі, хочу пообіцяти, що тепер сам намагатимусь не уникати зустрічей зі знайомими, навіть якщо вони здаватимуться мені нудними чи неважливими: хоча б привітися треба з усіма, кого знаєш!
Велике дякую моїй колишній одногрупниці, яка допомогла мені це зрозуміти!)
Немає коментарів:
Дописати коментар