Семестр потому

Кілька днів тому, зайшовши на сві аск і побачивши нове запитання, я дійшов до дуже приємного для себе висновку: є люди, які не тільки читають мій блог, а й регулярно слідкують за його оновленнями і навіть важко переживають відсутність моїх нових публікацій!)

Саме тому вирішив допомогти їм перебороти стрес і написав сюди кілька нових букв. Мова піде про найзнаковіші події, які відбулися зі мною протягом першого семестру навчання в універі.

6 вересня, 3 місяці тому, я писав про свої враження, які на мене справив перший тиждень студентського життя. http://william2312.blogspot.com/2013/09/blog-post_6.html
Зараз вже закінчився перший семестр, і мені є що розповісти. За цей час зі мною сталося багато чого.

Я знайшов дуже хороших друзів, які, на жаль чи на щастя, посіли перше місце в моєму найближчому оточенні, витіснивши звідти однокласників та інших найдорожчих до того людей.

Також збулася моя давня мрія, здійснити яку мені допомогло саме навчання на факультеті журналістики: я нарешті знайшов ту дівчину, яку так довго, через вроджену ще з дитинства вибагливість, не міг для себе знайти.

Чому ж моя вибагливість отак просто здалася і дозволила мені нарешті спробувати зробити в житті чи не перший серйозний крок? Та тому що ця чарівна дівчинка, яка полюбляє згущене молоко, повністю задовільнила усі її вимоги до зовнішності і внутрішнього світу моєї обраниці. Багато хто анонімно просив на моєму аску розповісти про неї, про нас і так далі...

Розповісти про все я, звісно, не можу і не хочу, але трішки загальної інформації, якщо вже так просите, надам. Отже, з Валею я познайомився в Карпатах, куди на початку жовтня ми їздили з однокурсниками (під дієсловом у минулому часі "познайомились" я маю на увазі стали близькими, бо вже до того ми кілька разів пересікалися на факультеті, проте це навіть не було на рівні "Привіт-Па-па"). Там вона мене зацікавила самою своєю персоною; після цієї поїздки ми з хлопцями одноголосно визнали, шо Валя "нормальна". За тиждень-другий після цього, коли ми з нею досить багато вже переспілкувалися вживу та в мережі, я зрозумів, що якась невидима сила постійно притягує мене до неї, і цей потяг аж ніяк не пояснюється звичайною цікавістю з мого боку. Саме тоді я все зрозумів і почав діяти: для початку розповів про це хлопцям, які з радістю погодилися допомогти мені в цьому делікатному питанні, якщо буде така потреба. Але я аж ніяк не хотів, щоб моє щастя будували для мене інші люди, тому вирішив в основному діяти власними силами. Зараз усі ті "геніальні" плани, які в той час створила моя уява, викликають в мене приємну усмішку, але тоді все було дуже серйозно!). Довгий час усі мої задуми провалювалися, я навіть неодноразово думав покинути цю справу, але щоразу, коли наступного ж дня хоча б поглядом зустрічався з нею на факультеті, подумки докоряв самому собі і змушував діяти. За деякий час уже весь факультет бачив, кого я ніяк не можу викинути зі своєї голови, що лише ускладнювало мої примітивні намагання. Масло у вогонь також доливав той факт, що я дуже не любив (і досі не люблю) надто нав'язуватися людям; саме тому, як мені не хотілося всюди бігати за нею, моя гордість і страх перед болючим приниженням на очах всього факультету не дозволяли мені завжди почуватися впевненим, що було дуже важливо для здійснення моєї мети. Також тоді я перебував у жахливій невідомості: я не знав, чи моя симпатія до неї має хоча б краплину взаємності з її боку. Доходило до того, що навіть хотів написати про все це у своєму блозі, але ніяк не міг логічно пов'язати хоча б кілька речень, не говорячи вже про те, щоб зробити з цього всього якусь змістовну думку. Саме в той час мені дуже допомогли друзі, які ледь не кожного дня почали напрягати мене, щоб я втер соплі з носа і сказав їй в очі все, що вже давно кипить на душі. Врешті, я наважився на це і пообіцяв собі, що за найкращої нагоди виконаю цю нездійсненну місію. Кілька разів в мене була така можливість, але не виходило через дурнуваті причини. Я знову починав нити, думав, що з самого початку все було дарма, але щоразу допомагала мені піднятися на ноги сама Валя: вона постійно писала в контакті мені всякі дрібниці, які для мене тоді були значно більшими за дешеві слова. Ну і друзі, котрі всіма можливими методами просто таки змушували мене зізнатися їй. Врешті я не витримав, і в другу ніч євромайдану у Львові, коли з однокурсниками (і з Валею в тому числі) ми після кількох годин мітингу пішли до мене на квартиру, я вже просто не мав права мовчати, тому попросив хлопців допомогти мені в цьому. Вони все зробили дуже грамотно, покинувши нас наодинці в потрібну хвилину. Не знаю, мабуть, це виглядало дуже кумедно, але я зізнався їй в очі і попросив дати мені відповідь, бо я просто більше не міг терпіти того тиску від навколишніх і самого себе, зокрема. Валя, перед тим, як остаточно відповісти, попросила мене дуже добре подумати над тим, чи зробив я правильний для себе вибір (бо ж на факультеті ще 130 інших дівчат!). Вона дала мені час до понеділка (тоді була п'ятниця). Але я просто не міг стільки чекати, бо все вже давно обдумав, тому запевнив її, що я не помилився у виборі і дуже хочу почути від неї відповідь якомога скоріше. Вона погодилася на маленьку поблажку для мене і пообіцяла відповісти завтра (в суботу). Я був дуже схвильованим: ця безжальна інтрига мучила мене всю ніч. Наступного дня ми збиралися святкувати іменини Міші і, приїхавши до нього додому, де був тільки він і Юра, я все розповів хлопцям, які нарешті, після довгого часу гострої критики, хоч у чомусь мене похвалили. Тоді я чисто символічно зайшов на свою сторінку Вкотакті, побачив нове повідомлення від Валі, де вона кинула мені її переписку з подругою-одногрупницею, котра випитувала в тої, чи ми з нею нарешті разом, чи я знову облажався. І Валя відповіла їй, що разом. Тобто, про її позитивну відповідь, як я до того не вимальовував у своїх планах, я дізнався не в реалі, а у віртуальному повідомленні від неї, тим більше, у пересланому. Але тоді це не мало для мене ніякого значення: я полюбив цю соціальну мережу більше за все на світі, бо вона принесла мені новину, яка важила для мене так багато!). Отже, 23 листопада, десь за 1,5 місяці часу, я нарешті добився свого: Валя стала моєю дівчиною. Ось вам і короткий екскурс в моє теперішнє особисте життя.
P.S. Тільки дуже вас прошу: не відправляйте цю історію на жодні програми, які показують на СТБ; зараз мій напружений графік не дозволяє мені витрачати свій час на те, щоб світитися на всю країну. Коли ж я вдало здам екзамени, і в мене прокиниться жага до слави і грошей, я сам все собі влаштую, обіцяю!)

Продовжимо далі. Я записався в студентський профком, чого ніяк не чекав від самого себе перед початком свого навчання тут (просто ніколи не планував займати якісь керівні посади, навіть в тому ж таки студентському комітеті)

Також я нарешті записався на мікс-файт, чого дуже давно прагнув, але ніяк не міг змусити себе втілити цей благий намір в реальність. Зараз я вже 3 місяці ходжу туди і знаю 2 прийоми. В майбутньому буде більше, розкидатиму всіх контролерів в трамваях, які вимагатимуть від мене квитка!
P.S. Фотодоказу, на жаль, надати вам не можу, бо якось не звик під час тренувань позувати на камеру.

Разом з кількома хорошими людьми я вперше в житті відвідав дитбудинок в день Святого Миколая.

І хоч як морально важко нам усім там не було, ця поїздка була дуже важливою для мене. Я зрозумів, що, в принципі, мені нема на що жалітися у своєму житті; воно майже райське у порівнянні з існуванням багатьох інших людей, яким не судилося пізнати на землі те щастя, яке зараз є в мене та моїх однокурсників, котрі відвідували разом зі мною цей заклад. Побачене в кінці поїздки деяких дівчат навіть доводило до сліз. Але не треба зайвої сентиментальності, треба діла. Тому я і вирішив тепер більше приділяти своїх зусиль на допомогу нужденним. (намагатимуся завжди давати хоча б по гривні тим людям з баночками на вулиці, які справді їх потребують).

Я дав своє перше інтерв'ю саме в університетських стінах!

http://www.youtube.com/watch?v=Xn-W-l8_MdI
Зараз з усмішкою на обличчі пригадую, як я тоді хвилювався). Дійшло навіть до того, що букву "р" неправильно вимовив, чого раніше ніколи не робив)
Але що б там не казали, цей мій перший досвід став дуже корисним для мене. Тепер, судячи з кількох останніх моїх інтерв'ю, які в мене брали журналісти, я почуваю себе на камеру досить впевнено, більш-менш чітко висловлюю свою думку і вже майже не гаркавлю на людях ))

Я відсвяткував тверезий Новий рік в компанії найкращих друзів, про що мріяв вже давно (досі завжди сидів вдома)

Тоді нас було семеро: я, Валя, Міша, Любчик, Юра і дві його колишні однокласниці. Святкували в Куликові, де живе бабуся Юри, яка в той час була в Ізраїлі. Провели там 3 дні і 2 ночі; за цей час переглянули 6 фільмів, підкорили місцеву Панську гору і з'їли річну кількість фруктів (особливо мандаринок)). 

Наразі це все, чим запам'ятався мені перший семестр. Можливо, ви добре мене знаєте і готові звинуватити мене в тому, що я щось пропустив. Якщо це так, обов'язково дайте мені знати! Я найму свого тата адвокатом і буду разом з ним пригадувати, які ще особливі події мали місце в моєму житті протягом цих прекрасних 3 місяців. А наразі до нових постів! Заходьте ще!)