Мій найстаріший у світі дідусь

Я комусь розповідав, що 11 років мене, крім батьків, виховувала найстаріша людина на планеті Земля? Тоді розкажу зараз.

Григорій Дмитрович Нестор - рідний брат сестри тата моєї мами (не знаю, як це називається в родинних зв'язках). За документами він народився у 1891 році, пережив дві світові війни, голодомор, депортацію в Польщу та інші важкі періоди цього кривавого століття. За все своє довге життя не мав жінки і, логічно, дітей та онуків. Жартома завжди казав, що завдяки цьому прожив так багато). Також він ніколи не зловживав алкоголем і не курив, що успадкував від нього і я. (за ґрунтовнішою біографічною інформацією звертайтесь до гугла, там знайдете фото, відео і навіть згадки про мене)))

З дня мого народження він завжди доглядав за мною, коли батьки були на роботі. Дідусь дуже любив котів і мене привчав до цього. Змушував годувати їх ще до того, як поснідаю я сам. Пам'ятаю, що тоді нервувався на нього через це, бо був ще зовсім малий.

Він був надзвичайно побожною людиною, таких я ще ніде не зустрічав. Знав безліч молитов і колядок, які зараз не відомі для більшості священослужителів. Коли ще міг, не пропускав жодної служби в церкві. Пізніше, будучи вже занадто старим, весь час нагадував нам про важливі свята і відправи, на які ми обов'язково маємо піти. Саме дідусь так вплинув на мої тверді релігійні переконання.

Розповідав безліч цікавих історій. Зокрема, про обряди зустрічі з душами померлих родичів (спіритизму), які на той час християни вважали цілком прийнятними. Вони проводилися у церкві села Монастир Ярославського повіту (теперішня Польща). Все відбувалося десь так, як ви можете зараз побачити в кіно: приводили перевірену і готову на це випробування людину, в яку на деякий час мала вселитися певна душа з того світу. Під час обряду ця людина розмовляла голосом померлого. Біля неї перебували люди, котрі хотіли розпитати родичів про потойбічне існування, просити поради або вибачитись перед ними, бо не встигли зробити цього за їхнього життя.

Дідусь розповідав кілька цікавих і навіть моторошних історій, пов'язаних зі спіритизмом. Наприклад, одного разу до церкви прийшла жінка зі сином, який часто її гнобив. Вони викликали душу її чоловіка (його тата), котрий почав кричати на сина, щоб той перестав знущатися з мами. З того часу син зі страху перестав бити маму і став послушним.

Також, одного разу батьки дитини, в якої було багато струпів на голові, вирішили піти до церкви і викликати знайомого їм лікаря. Той, наскільки дідусеві не зраджує пам'ять, порадив їм прикласти до голови хлопчика порохно верби, що і допомогло йому за деякий час вилікуватися.

Якось з міста Ярослав (Польща) до цієї церкви прийшло двоє чоловіків, яким було цікаво побачити на власні очі обряд спіритизму. Вони стали біля родичів цієї душі і чекали. Як тільки вона увійшла в тіло бабусі-медіума, вона почала кричати на чоловіків і проганяти їх зі словами: "Чому ви сюди прийшли? Забирайтеся звідси!"

Під час чергового обряду спіритизму в церкві чиясь душа сказала слова, які дідусь запам'ятав на все життя і завжди однаково їх повторював: "Люди, моліться, бо зі Сходу йде чорна хмара". Це було якраз напередодні вересня 1939-го року, коли Червона армія вторглася в Західну Україну і завела на повну потужність свою репресивну машину, проводячи численні депортації, розстріли, вбивства і незаконні арешти. Це було пророцтво, з якого спочатку всі сміялись і вважали кумедним, а зрозуміли, що воно збулося, занадто пізно.

Мабуть, найбільш моторошною історією є наступна. Однієї зими тато моєї мами (який вже також помер), будучи у своїй хаті біля ялинки, зауважив, що її гіллячки зверху легко трясуться, і це був не вітер, бо усі вікна були зачинені. Ну він тільки трішки здивувався і за деякий час забув про це. Але одного разу він пішов до церкви на обряд спіритизму, бо духів своїх померлих братів-немовлят викликав його зведений брат. Так-от, перше, що вони сказали, були веселі, майже проспівані слова: "А ми були у вас на ялинці!".

Обряд спіритизму в цій церкві заборонили, коли одного разу хвору бабусю, яка до того завжди виконувала роль медіуама, заради цікавості вирішив замінити один чоловік. Сталося так, що в нього вселилася не потрібна родичам душа людини, а біс, який змусив вилізти чоловіка на вікно церкви і кричати: "Я - Ісус Христос. Я буду правити службу Божу. Нехай прийде священик з Євангелієм!". Священика привели, але він прийшов з пустими руками, кажучи до біснуватого: "Ніколи ти не будеш правити в храмі Божому". Біса з нього вигнали, а проводити спіритизм в храмі з того часу отець заборонив.

Були також інші містичні історії, згадаю тут про кілька з них. Перша історія про Святвечір. Тоді було прийнято запрошувати людей до свого дому в цей день. В одному домі, одного вечора, один чоловік, вийшовши надвір, побачив на вулиці якусь постать. Він не хотів порушувати звичай, тому запросив того до своєї скромної хати. Коли вони вже були біля порога, чоловік почув голосний шурхіт і рух позаду. Обернувся і побачив безліч людей, які повністю заповнили його подвір'я, і всі направлялися до будинку. Бачачи тут щось не хороше, чоловік пішов до місцевого священика і розповів йому про цю ситуацію. Священик дав йому освячену крейду і порадив зробити наступне: "Намалюйте нею лінію від брами до стола в будинку і таку ж назад, щоб вийшло коло. Після цього намочіть вказівний палець в кутю і оближіть його. Потім станьте попереду всіх і покличте за собою цих гостей". Чоловік повернувся додому і зробив так, як велів йому отець. Коли всі вийшли, до нього підійшов той, що з самого початку стояв на дорозі і промовив такі слова: "Наступного разу, не клич нікого до хати, якщо не готовий їх прийняти".

Один чоловік повертався з поля з ціпом на плечах. Побачив на стежці якусь людину і привітався до неї: "Слава Ісусу Христу!". Той не відповів. Потім чоловік запитав, чи він, бува, не місцевий єврей на ім'я Мойсей. Той знову мовчав. Чоловік перепитав кілька раз, але безрезультатно. Тоді він розсердився і запустив в нього своїм ціпом. Чоловік був вражений побаченим: ціп відбився від постаті, як від металу. Йому нічого не залишалось робити, як тікати додому. Забіг до хати і довго сидів всередині. Хотів вийти надвір, але побачив ту саму постать у дверях ззовні. Переляканий чоловік вирішив вибратися з хати через горище. Коли він на драбині сяк-так спустився на землю, на нього наскочив великий чорний пес і почав лизати його в лице. Через кілька днів його обличчя покрилося жахливими струпами, які не зникли звідти до останнього дня його життя.

В одній хаті, де ще не було ніякиї підлоги, а лише глина, поселилися люди. Кожної ночі вони чули дивні звуки і шарудіння, які не давали їм заснути. Пішли до священика, який порадив їм викопати 3 шари цієї глини і вивезти її далеко в яр. Коли вони це зробили, в хаті запанувала тиша.

І остання історія, яка ще більш-менш запам'яталася мені з його розповідей. Якось одна дівчина вийшла з хати на подвір'я і побачила, що на лавці сидить її мама, котра вже кілька років тому як померла. Дівчина не знала, що робити, тому вирішали побігти за порадою до сусідки. Та, прийшовши до неї на двір, нікого на лавці не помітила. Тому сказала: "Якщо ти її бачиш, то піди і поцілуй їй руку, тоді вона піде". Дівчина підійшли до мами, взяла її за руку, яка виявлась слизькою і прогнилою, і поцілувала, закривши очі. Коли вона їх відкрила, мами на лавці більше не було.

Більше таких містичних історій не пригадую. В принципі, я впевнений, що більшість з вас поставиться до всього, описаного вище, зі септицизмом і навіть насміхом, адже "такого ж не буває!". Ну нехай, в кожного своя думка. Та я й сам цього ніколи не бачив і не можу на 100% бути впевненим в правдивості розповідей мого дідуся. Але в мене є один аргумент, котрий допомагає мені вірити в них: я не бачу ніякого сенсу для людини віку Григорія Нестора вигадувати такі історії, та ще й насичувати їх такими дрібними деталями, які там згадані. Саме тому я в це вірю, а ви вже самі розбирайтеся зі своїми думками і поглядами на життя.

Взагалі, досить про матеріали для програми Павла Костіцина, тут мова йде не про них, а про мого дідуся. Тільки в останні роки його життя я почав по-справжньому з ним спілкуватись, щось випитувати, цікавитись минулим. Одного разу я купив в магазині спеціально для нього булочку, яку зазвичай приносила з роботи мама. Треба було бачити ці очі і чути цей голос. Так щиро за таку дрібницю мені ще ніколи не дякувала  жодна людина. Мабуть, і не подякує.

До речі, стосовно журналістики. До нас дуже часто приїжджали представники ЗМІ зі всієї України і навіть з деяких країн світу (з Росії, Польщі, Англії та Японії). Всі вони привозили певні подарунки, сувеніри. Пригадую, що тоді я найбільше полюбив японських журналістів за привезений ними шоколад у формі ракушок. Я такої смакоти до того і, мабуть, навіть до сьогодні не їв ніколи, чесно). Одного разу в мене навіть брали інтерв'ю. Щоправда, тоді я був зовсім малим, і дати щось ґрунтовніше скупих відповідей "Так-Ні" в мене не виходило. Мабуть, тому я до сьогодні так і не побачив себе по телевізору. А шкода, думаю, зараз я б зміг навіть двома словами пояснити їм, чому "так", а чому "ні". А, і ще, дідуся записали в книгу рекордів України як найстарішого довгожителя в нашій країні. В нас ще є ця грамота на стіні.

Завершуючи свою розповідь, хочу сказати, що мій дідусь був особливою людиною зовсім не через свій рекордний для України і світу вік. Його щира віра і людська доброта повинна служити гідним прикладом для усіх людей, які хочуть прожити своє життя в мирі і залишити за собою бодай якийсь вагомий слід у цьому світі.