Ті, хто відчайдушно тікають від армії, знаходять різні пояснення своєї антипатії до військової служби. Одні бояться так званої “дідовщини”, іншим не подобається армійське харчування, а деякі просто не можуть рік (а то й більше) прожити без материнської ласки, яка завжди зігріває їх вдома. Словом типовому українському юнаку елементарно не хочеться витрачати свою молодість на військову службу. А сьогодні, у зв’язку зі всіма подіями на Сході, в моду ввійшла ще одна вагома причина небажання служити Вітчизні: страх перед війною. Хлопці бояться, що в будь-яку хвилину їх можуть кинути на передову, звідки кожного дня приходять новини про все нові й нові жертви з нашого боку. Такий панічний страх відрізняє справжніх солдатів від неготових нести військову службу молодих призовників. Так, війна – це страшно. На полі бою мало хто думає про якийсь там святий обов’язок – перш за все, кожен намагається елементарно вижити. Але справжній солдат не повинен боятися. Страх – це, фактично, психологічна поразка перед противником. Якщо його не подолати, то вже ніщо не завадить ворогові фізично знищити нас, бо не може захистити свою землю той, хто більше боїться чужої сили, ніж вірить у власну.
Проте, з іншого боку, неоголошена війна з Росією принесла зі собою не лише пригнічуючий фактор для потенційних молодих призовників. В сьогоднішні дні, саме завдяки подіям на Сході, можна спостерігати неймовірне патріотичне піднесення всього українського народу і, зокрема, молоді. Частково, щоправда, воно стосується активізації так званих диванних військ, які основу своєї патріотичної діяльності вбачають у віртуальній війні з російськими користувачами в соціальних мережах. Та не варто недооцінювати їхню роль в цьому протистоянні, адже в інтернеті люди з усього світу можуть дізнатися об’єктивну інформацію про події на Сході, яку створюють і поширюють саме диванні рядові. От тільки, на жаль, їхні старання поки що не принесли нічого, крім стурбованості Європи і обурення США.
Саме тому визначальною і найважливішою ланкою “патріотично піднятих” для України в наші дні є не віртуальні, а реальні війська. З розвитком подій на Сході патріотичний дух кращої частини молоді лише зростав і, як наслідок, сьогодні на поклик Батьківщини піднялися ідейні хлопці, які готові захистити Україну будь-якою ціною. До прикладу, тільки в мене троє хороших знайомих (усі – представники львівських ультрас) у віці 18-19 років добровольцями поїхали на Схід, де записалися в батальйон “Азов”.
Одного з них, мого однокурсника, мама довгий час зі сльозами на очах просила залишитись вдома, проте він був непохитним і поїхав, як тільки-но здав сесію. Зараз всі троє проходять численні підготовки в Києві, з нетерпінням очікуючи відправки на передову.
Ось такий показовий виходить у нас контраст. Поки одні діляться між собою найкреативнішими методами уникнення потенційної мобілізації, продовжуючи жити своїм буденним життям, інші, не чекаючи повісток з військкоматів, самі беруть зброю в руки і їдуть на Схід, ризикуючи своїм молодим життям задля збереження територіальної цілісності держави. Проте одної їхньої свідомості недостатньо. Всім без винятку українцям треба викинути з голови принцип хати скраю і не тікати від потенційної мобілізації, бо зараз дещо невдалий час для такої байдужості. Ми зможемо вберегти країну від ненаситного російського імперіалізму лише тоді, коли кожен її байдужий громадянин стане свідомим. Тоді вже ніяка путінська наволоч не посміє йти з мечем на нашу землю.
Немає коментарів:
Дописати коментар