21-й виїзд

Це був мій 21-й виїзд, але тільки зараз я пишу свій перший звіт на цю тему. Справа в тому, що раніше цим займався і продовжує займатися Рома Львів'янин, тому я не бачив сенсу писати щось самому. Тим більше, ми завжди катаєм виїзди разом. Але зараз я зрозумів, що сенс в цьому є, бо мені потрібна практика. Ну і ще трішки більше переглядів в блозі :)

Одразу слід зазначити, що виїзд сильно вдарив по моїх скромних фінансах: більше 150 грн пішло тільки на дорогу, а ще десь 100 - на хавчик і жувачки. Остапчук за такі гроші пів-Європи б об'їздив. Мені треба навчитися економити (

Але як би там не було, я не шкодую. Словом, ближче до діла.

Сталося так, що в четвер я не зміг сказати нікому з дому, що їду в Полтаву, тому довелося сповістити тата про це телефонним дзвінком сонячного ранку у п'ятницю. Спочатку я думав, що почую від нього повчання, типу: "Нашо тобі туда їхати? За які гроші? Все одно Карпати програють!". Але сталося все з точністю до навпаки: тато тільки пожалівся на те, що я не сказав йому раніше, тоді б сестра зробила мені кілька канапок в поїзд. Але оскільки вже було пізно, тато запитав, чи я не проти, щоб він купив мені щось поїсти в магазині і залишив це все на квартирі. Попри всю мою скромність, я з радістю погодився на цю пропозицію.

Після пар пішов з одногрупниками в піцерію, щоб якось вбити час. Десь так до годинки 15:00 посиділи і розійшлися. Коли прийшов на квартиру і побачив на столі кульок з їжею, яку купив тато, довго не міг повірити, що все це добро належить мені. Але Славік (мій двоюрідний брат, який там живе), розвіяв будь-які мої сумніви. Що ж там було? А там були: копчена куряча лапка, така велика; 6-8 пиріжків з м'ясом; грубий чорний виноград і літрова Pepsi. От ви зараз сидите за екраном свого компа і смієтеся з того, мовляв: "Що ж це за їжа? Вона не заслуговує на статус "хавчика", в мене в холодильнику і не таке побачиш зараз!". Але зрозумійте, буденне життя і виїзд - це дуже різні речі. На виїздах, а особливо в поїзді, ми харчуємося всякими Мівінами, печеням, п'ємо найдешевшу воду, тому там для нас навіть варена ковбаса представляє певну розкіш. Саме тому я, побачивши цей кульок, був і втішений, і здивований, і зворушений.

Коли вже була десь 15:50, я вийшов з квартири з усім цим добром, щоб в центрі зустрітися з Депутатом і Христею, які там вже вдруге самі гуляли. Сподіваюся, і не востаннє).

Коли здибалися біля Шевченка, разом пішли на вокзал. Говорили-балакали, дійшли вже до цирку, де Христя нас покинула, наперед побажавши не використовувати наших кап, які ми з обачності взяли зі собою на цей виїзд.

Прийшли на вокзал десь за 20 хв до відправлення поїзда (він відправлявся о 17:35). Одразу побігли на перон. Депутат, на його щастя, встиг перед тим сходити в туалет. В нас були різні вагони, тому ми побігли в протилежні кінці поїзда. Я зайшов у свій 3-й вагон, де компанію мені склали Зюзік і Вова з Ялти, про якого я б хотів окремо сказати кілька слів. Чувак сам з Ялти, який наразі вчиться у Львові. В нього 7 виїздів за Севастополь, 13 за Таврію і 3 за Карпати. Як на мене, це заслуговує поваги.

З нами ще їхала мила дівчинка на ім'я Настя. Хотів був з нею про щось поговорити, але побачив на її студаку красномовний напис "Львівська Політехніка". Ну тут все ясно, це вже діагноз, нічим дівчині я допомогти не міг, тому лише кілька раз чотко шутканув в її сторону, а так, говорив мало. В основному до неї клеївся Зюзік. Ну що тут скажеш? Всі істоти шукають собі подібних, це закон природи :)

За деякий час в наш вагон почалося велике переселення фанатів. За лічені хвилини вільну купешку, яка була біля нас, захопила вся ця сіра маса. Почалася загальна трапеза, я витягнув пиріжки і курячу лапку, Остапчук - якийсь сир, ковбасу, хліб і ше там шось. До речі, поняття не маю, звідки то все в нього взялося )).

Трішки посиділи, пожартували, визнали, шо Депутат і Вписка на останньому виїзді не дотримали свого слова, тому автоматично поповнили список людей на шиплячу приголосну (чому так, читайте у звіті Роми) і.... усіх порозганяли провідники. Взагалі, вони нам попалися якісь недобрі, не впускали нікого  навіть на 2 хвилинки поговорити, боялися якоїсь перевірки. Ну в принципі я не сильно сумував з цього приводу, особливо, коли витягнув свій виноград, який ми розділили на чотирьох (я, Зюзік, Вова і Настюша).

Ще після цього я трошки походив по вагонах в пошуках знайомих. Кого побачив - привітався, перекинувся двома словами і повернувся додому. Зюзіка і Вови не було. Вирішив не чекати від них дозволу і пішов спати сам.

Спав я жахливо.

По-перше, в мене був закладений ніс, але ніяких крапель зі собою я не мав, доводилося вдихати повітря ротом, а так заснути дуже і дуже важко.

По-друге, десь годинка друга ночі кашлянув якийсь дідусь за дві-три купешки від мене. За хвилину це повторилося. І так 5, 10 хв. А потім почалося пекло... Його кашель ставав все голоснішим, бридкішим і пронизливішим. І так десь 30-40 хвилин! Він тупо не зупинявся! Звичайно, вини дядька в тому нема, але все одно... Я не знаю, що сказати, бо не можна ж так. Ті всі мікроби і не доспані кимось ночі.. Треба ж мати зі собою якісь таблетки. А найпростіше - не варто курити, бо я на 99% впевнений, що він багато курить і не збирається кидати. Але то таке.

По-третє, тільки-но дядько нарешті заснув і перестав розповідати пасажирам вагона про свої внутрішні переживання, його естафету перехопила двохрічна дитина, яка лежала також за 2-3 купе від мене, але з протилежного боку. Ні, вона не кашляла, мов туберкульозник, зате ревіла так, як я у 7 років від "Титаніка". Ну я тоді хоч був вдома і не заважав ніяким пасажирам плацкартного вагона спокійно собі спати. І плакав не більше трьох хвилин. А та мажорна дитинка ревіла добрих півгодини. Та ще й як... Такий писклявий пронизливий голос, немов з "Володаря перснів" мали ті величезні крилаті потвори. Хто в темі, той зрозуміє.

Але як завжди буває в таких ситуаціях, я все ж таки якось примудрився заснути.

Зранку мене розбудив Зюзік легеньким ударом в груди. Я злий на весь світ одягнувся, взувся і пішов до наших. Більшість вже повставали.

Робили припущення про те, що чекає нас в Полтаві. Врешті, зійшлися на тому, що маєм бути готовими до будь-якого розвитку подій.

Нарешті поїзд повністю зупинився і ми почали виходити. Нікого цікавого на вокзалі не помітили. Всі зібралися в одному місці. Всього нас нарахувалася добра тридцятка і кілька дівчат. Старші пішли своєю дорогою. Перед тим порадили нам не гуляти таким складом Полтавою, бо гарний моб з 20-ти хулів колгоспу поклав б нас за хвилину-дві. Ми знехтували цією порадою, бо вже давно в наших жилах накипіла гаряча молода кров; багатьом вперше хотілося якогось серйозного двіжу.

Ще не встигли вийти з вокзалу, як спалили першого полтавського скаута. 4-ро наших погналося за ним. Він виявився швидшим. Пішли далі.

Одразу на хвіст нам сів бобік з беркутом. Окремо ще за нами йшло 4-5 міліціонерів. Вони, вочевидь, були в курсі діла. Радувало хоча б те, що ніхто не збирався забирати нас до відділка.

Вийшли в центр міста, сіли на лавочки, щоб оцінити ситуацію і подумати, куди йти далі. Ще не було навіть 10-ї ранку, а футбол починався аж в 16:00. Вирішили піти під стадіон, щоб зустріти наших хлопців, які мали приїхати на автобусі. Весь час оглядалися в усі сторони, чекаючи якихось дій з боку колгоспників. Але нікого, крім ще кількох скаутів, помічено не було. Врешті, ми дійшли до стадіону, куди за кілька хвилин приїхав автобус з нашими. Це одразу додало нам впевненості, тепер нас стало ще більше.

Привіталися зі всіма, перекинулися кількома словами і пішли в місто. Всі були голодні, тому вирішили знайти якийсь просторий паб, щоб втамувати голод і якось вбити час. В цьому нам допомогло, якщо не помиляюся, "Чилінтано", не пам'ятаю тільки, де воно знаходилось. В принципі, це неважливо.

Було нас близько півсотні. Я замовив собі 2 чізбургери. Вони були жахливі, я потім ще довго харився через витрачені 16 гривень. Хтось пообідав піцою, хтось - картоплею, а хтось лише ходив від столу до столу і випрошував в "своїх найкращих друзів" шматочки їжі (як робив мудрий Рома).

Ще встигли сфоткатися з гарною полтавчанкою. Але ім'я дівчини, на жаль, забув. Хоча обіцяв дзвонити і надсилати листи )).

По телеку йшов "М-1", мене це задовбало, тому попросив адміністратора включити нам канал "Футбол". Він не відмовив. Так і сиділи весь цей час, дивлячись футбольні новини.

Але варто зазначити, що, хоч мінімальна, але двіжуха на дворі була. Спочатку ми спалили полтавського скаута, який тупо стояв на іншій стороні дороги перед "Чилінтано" і розмовляв по телефону. Вочевидь, чувак думав, що він зовсім не викликав ніяких підозр з нашого боку, тому коли до нього підійшли двоє наших, він навіть не відступив, а продовжував виконувати свою "місію". Хлопці встигли лише провести профілактичну бесіду з тіпом, бо за цим всім уважно спостерігали лягаві. Тому коли був справа ледь не дійшла до побиття колгоспника, стражі порядку поспішно взяли хлопчика під свою опіку. Ну нічого, це був далеко не вечір.

За деякий час 5-ро наших знову пішли на вилазку і цього разу все ж дістали того самого скаута. Міліція допомогти своїм не встигла. Власне, це і все. Ми весь день відкрито сиділи в пабі, ніяк не приховуючи своє місце розташування. Але Полтава так і не вийшла на нас. Звісно, якщо не враховувати кількох небезпечних скаутів в моднячих спортивках.

Годинка 13:00 ми всі разом пішли на стадіон. Дійшли туди десь 14:00. Було нудно. Вирішили ще трішки прогулятися. Прогулялися, нічого цікавого. Годинка 15:00 нас почали запускати на стадіон. Квиток коштував 15 гривень. Шманали нас 4 рази. Слава Богу, своєї капи я не позбувся. Хоча довелося ховати її в правий крос ).

Зайшли на сектор. Його права частина була перекрита через недавній візит до Полтави харьків, які наробили там багато негарного.

Почався матч. Перший заряд, "Ми хлопці з Бандерштату", звучав досить-таки пристойно. Звук протягом всього матчу був хороший, про це у своїх звітах писали і полтавчани. До речі, не можу не сказати про їхній сектор, а точніше, сектори. На матчі їх було 3 (!). Один - основний, розташований з протилежного до нас боку; другий - трішки лівіше, там орудували полтавські автофани; ну а про походження третього, найближчого до нас зліва, ми не знали. Звук від нього був дуже слабким: тембри дівчат і дітей вбивали будь-які старання старших. Після чергового заряду з їхнього боку ми вже не витримали і зарядили до них: "Біле небо, зелена трава - у вас, походу, нормальна трава!". Думаю, вони зрозуміли, що ми хотіли цим сказати.

Але попри те, з цим самим сектором вийшла перекличка СУ-ГС, і це приємно. З основним сектором полтавчан була перекличка "Свободу чесним". Щиро сподіваюся, що колись це врешті допоможе сім'ї несправедливо засуджених...

Біля нашого сектора вчергове було помічено небезпечних спортивних полтавчан, які сиділи на кузьмичовських місцях і тупо втикали на нас. Ми у свою чергу були вдячні цим хлопчикам і дівчаткам, без них виїзди в Полтаву якісь не такі ).

В кінці гри один раз зарядили "Американу", що викликало невеличке невдоволення в кузьми і білосніжні усмішки цієї сміливої компашки.

Кілька фоток сектора:

Після фінального свистка команда подякувала нам за гарну підтримку, а ми їм - за вивезені очки в матчі проти незручного суперника. До речі, стосовно самої гри варто відзначити старання хлопців; 2 рази по ходу матчу вони вели в рахунку, але з тієї чи іншої причини "Ворскла" двічі відігрувалася. Але ніхто з полтавської команди так і не зміг дати гідну відповідь на шикарний гол Костевича метрів так з 30-ти. Взагалі, як на мене, цей гол заслуговує найвищих відзнак в кінці цього сезону.

Коли вже зі стадіону вийшла вся полтавська кузьма, і ми помаленьку готувалися до довгої дороги додому, на поле з м'ячем в руках вийшов малий хлопчик, років так двох-трьох. Поставив м'яч на позначку в 11 метрів і забив гол в пусті ворота. Потім забрав круглого і щоразу почав збільшувати відстань. Коли ми це помітили, то вирішили підтримати малого так, як робим це на матчах Карпат :) Можливо, на відео звучить трішки унило, але вживу було дуже і дуже весело :)
До речі, пацан молодець, ще з юних років виховується в правильному руслі.

 

Після матчу усіх, хто добирався на поїзді, повели в автобус. Було дуже тісно і спекотно: нас туди буквально запхали. Їхали десь півгодини. На вокзал прибули за 4 години до відправлення поїзда; треба було десь вбити час. Вирішили посидіти в забиченій кафешці, яка була неподалік. Пам'ятаю, що офіціантка нас не злюбила з першого погляду.. Але ми її також. В них було прекрасне меню з багатьма стравами, але що б ми не обирали, від неї чули одну і ту ж відповідь: "Цього нема!". Єдиним, що вона могла нам запропонувати був суп , який я і замовив. Ним я не наситився навіть наполовину того, чого зазвичай потребую. Трішки ще посиділи і покинули те негарне місце. В магазині купив собі трішки печива і кави і пішов до наших в зал очікування.

Там вже зібралася групка інтелектуалів на чолі з Ромою, який читав усім "Пригоди попки" (еротичні історії дівчат про свій "перший раз"). Його уважно слухало десь 5-6 наших і 2-3 бабульки збоку, які постійно усміхалися і переглядалися між собою. Мабуть, згадували свої юні роки :-) 

Десь за півгодини мене те збочення задовбало, і я пішов до менш інтелектуальної компанії, яку очолював Остапчук ).

Трішки поговорили про цей виїзд, поділилися враженнями і чекали на поїзд. Врешті-решт настала потрібна нам година. Ми зайняли свої місця в кінці вагона біля туалету. Що тут сказати, просто ми переможці по життю. До речі, "ми" - це я, Зюзік, Рома і Депутат.

З нас усіх їжу мав тільки я. Ну як їжу, 200 грам трубочок з шоколадом і пачку печива "Корівка". Рома, як завжди почав розказувати мені про те, який я хороший друг і так далі, але цього вечора я ні з ким не збирався дружити, тому пішов на вільне місце подалі від наших і там знищив весь вміст кулька з трубочками. Печиво вирішив залишити на ранок.

Десь опівночі ночі говорив по телефону з дуже нав'язливою людиною, яка звикла отак серед ночі псувати людям гарні сни. Коли вона нарешті відстала, я пішов спати. Зюзік, Рома і Депутатик вже спали. Я їх розбудив, почали ще говорити. Рома ще раз нагадав Депутату, що той *люха, оскільки не дотримав свого слова минулого виїзду в Харків, коли він схавав цукерки Вписки, але присягався, що це було не так. Депутат, у свою чергу, звинуватив Рому в тому, що той "пустословка", бо сам ніколи слова не дає. Як аргумент, попросив його дати слово, що той має 536 пробитих виїздів за Ліверпуль. Це було смішно, бо коню ж ясно, що це вигадка ). Ще трішки поговорили і врешті заснули.

Прокинулися десь о сьомій годині. На сніданок мали мою "Корівку". Цього разу я вирішив поділитися з пациками, я ж не скупердяй ))

Нічого цікавого більше не трапилося, за винятком того, що Зюзік вдарився своєю головкою об верхнє місце. Деталі цієї пригоди можете почитати у звіті Роми, він там все гарно розписав ))

Прибули до Львова 13:30. Ми дуже раділи, що повернулися додому; не радувала тільки погода, було досить холодно. Я попрощався з нашими і помаленьку пішов додому. Так я пробив свій 21-й виїзд за Карпати.

Забув сказати, що з Галицької дивізії цей виїзд пробило 15 людей, що є досить гарним показником для бригади з 20-ти носів. Тільки шкода, що безвідповідальний Рома так і не виклав міні-фільму з виїзду.