Перший тиждень

Ось і закінчився мій перший тиждень в універі, і я повернувся додому. Чесно-кажучи, це як з небес опуститися на землю: після перших п'яти чудових днів, овіяних романтичною загадковістю університетських стін, сьогоднішній приїзд додому був для мене розчаруванням, особливо, коли батьки розповіли про обсяг роботи, який я маю встигнути виконати перед матчем збірної зі Сан-Марино. Ну нічого, мені не звикати до постійного розривання мене навпіл батьками, особливо після того, як брат і сестра закінчили універ і тепер стали "занадто зайнятими" для того, щоб хоча б чимось заслужити на хліб насущний, який кожного дня я мушу для них "пекти". Але то таке.

Перший тиждень завершився, і я з дитячим нетерпінням чекаю понеділка, щоб знову побачити своїх однокурсників, яких знаю лише кілька днів, але таке враження, що ще немовлям бавився з ними у пісочку. До речі, цього року у нас рекордно мала кількість хлопців; в моїй групі їх 2 (разом зі мною) і 22 дівчини. Що сказати? Це досить специфічно: кожного дня доводиться чути, а подекуди навіть уважно слухати, історії про найкращі кольори лінз, найгарніших хлопців-другокурсників та найжахливіших сусідок у гуртожитку. Чесно-кажучи, це навіть цікаво). Раніше мені не доводилось у таких тонких деталях дізнаватися про жіночу психологію і смаки. Ну нічого, все буває вперше).

Крім того, дуже сподобалися абсолютно ВСІ викладачі! Я от думав, що обов'язково знайдеться один чи одна, який (яка) з першого дня не злюбить мене, і якого (яку) не полюблю я. Але мої очікування, на щастя, не збулися! Абсолютно всі, з ким я встиг познайоматися, насправді є фахівцями у своїх галузях, мають хороше почуття гумору і, щонайголовніше, - просто гарні люди.

Найбільше наразі мені сподобалась лекція викладача історії української літератури. Його прізвище - Сало, а от хоча б ініціали записати я не зміг чи не встиг. Просто важко було відірватися від того, що він розповідав. Дядько міг спокійно йти в театральне: всім цим його жестам разом з чудовою вимовою позаздрили б і найвідоміші львівські артисти. Найбільше, що запам'яталося з його лекції, так це те, що Сало ще з дитинства (а наразі йому, як мені відомо, більше 60 років) веде свій щоденник, а точніше, - "записничок" (маленький блокнотик). Таких блокнотиків, за його словами, у нього до сьогодні збереглося кілька сотень (!!!). Це просто жесть! Мабуть, якби він створив в інтернеті свій блог і опублікував на ньому всі ці записи ще з 60-х років минулого століття, то його обличчя ще довго б прикрашало обкладинки найвідоміших українських бізнес-журналів.

Також запам'ятався випадок на парі, коли заснула одна дівчина, а Сало попросив, щоб ми розбудили "Його". Коли ж вона прокинулася, то викладач сказав: "Ааа, то це дівчина. Ну нічого страшного, що вона заснула - коли ми спимо, ми теж думаєм". Ніби нічого особливого в цьому нема, але я довго сміявся з цих слів, важко втримати усмішку навіть зараз).

Словом, перші дні в універі для мене були казковими. Попереду в нас День студента, театри, пари, музеї, вечірки, кіно, пари, вистави, поїздки і наші улюблені пари. Найкращий час попереду, і я сподіваюся його не змарнувати!