Сьогодні до мого тата (який працює приватним адвокатом) подзвонив один чоловік зі Старого Самбора. Виявляється, у нього є друг, якому були потрібні юридичні послуги. Справа в тому, що сьогодні десь о 5-тій ранку п'яний водій на смерть збив дочку цього друга, яка гуляла зі своїм хлопцем (він у реанімації). Ця історія змусила мене трішки задуматися.
Наскільки ж дивним є наше життя. Сьогодні ти весь у розквіті сил; маєш плани ледь не на кілька майбутніх років; у тебе є хобі; ти цілеспрямована людина, яка хоче чогось добитися у житті, реалізувати себе. Але ти ніколи не замислюєшся над тим, що в одну мить всі твої задуми можуть обірватися назавжди.
Для тебе новини по телевізору стосовно десятків загиблих в автокатастрофах чи терактах за своєю актуальністю прирівнюються до звичайного прогнозу погоди. Чому так? Бо ми не звикли думати про смерть. Всі ми чудово розуміємо, що колись вона добереться і до нас, але повністю відмовляємося вірити, що "колись" все ж таки настане. Розмови про смерть між друзями зазвичай мають гумористичний підтекст, ніхто не ставиться до цього серйозно, бо не має зеленого поняття, що це таке. Мабуть, за життя ми про це так ніколи і не задумаємося.
Так само і ця дівчина, котра ще вчора ламала собі голову над тим, як краще провести приємний суботній вечір, навіть уявити не могла, що це буде остання прогулянка в її житті. Тепер же батьки мусять ламати собі голову над тим, як організувати її останню земну дорогу...
Як би мені не хотілося, але ця історія не викликає в мене співчуття: кожного дня у різних точках планети гинуть і народжуються тисячі людей, але насправді нам всім байдуже до них. Серйозною втратою для нас, яка може хоч якось розчулити наші серця, є смерть лише близьких та рідних людей.
Так само, коли настане це загадкове "колись", щиру жалобу за мною відчуватиме лише моя родина і кілька хороших друзів (якщо такі ще будуть, звісно). А в цей час, десь у протилежному куточку світу, інша родина святкуватиме 1-й день народження своєї улюбленої дитини, не здогадуючись, що колись давно, далеко від них, жив собі хлопець, який так само святкував не один день народження і, мабуть, сподівався ще не раз це зробити; але не зміг, бо його життєвий шлях добіг до свого логічного чи не логічного завершення в цю ж хвилину. І навіть якби вони дізналися, їм було б байдуже, бо для них моє ім'я не говорить ні про що. В принципі, як і їхні імена для мене.
Така доля чекає нас усіх, залишається лише жити з надією на те, що хоча б найближчі люди будуть з тобою до твого останнього подиху. Не страшно жити в самоті - страшно померти самотнім.
розчулило...
ВідповістиВидалити