Весела нічка

Перша зимова ніч на євромайдані у Львові для мене була дуже весела. Розповім про все по порядку.

В суботу зранку в мене був невеличкий шопінг-тайм, оскільки в тата вчора був день народження. Від мами я купив двох порцелянових кумів, які приречені до кінця свого існування нерухомо радіти їхній зустрічі, тримаючи в руках по бокалу пива. Від себе купив парфуми Антоніо Бандераса за 201 гривню. То вам не краківські одеколони в жовтих флаконах! )

Ще купив собі дуже кончену куртку, яку сьогодні поміняв на більш-менш нормальний пуховик, і зимове взуття, яке, навпаки, мене повністю зодовільнило.

Після закуп подзвонив до Христі з пропозицією піти похавати в "Час поїсти". Взагалі, я мав зв'язатися з нею раніше, щоб разом купити собі нормальну куртку, на чому дуже наполягала хвора на ангіну Валя. Але я не хотів забирати вільний час (а точніше, вільни сон) цієї міщанки довгими і нудними походами базарними прилавками, тому пішов туди сам. (базарними тому, що в Кінг-Кросі нічого нормального за якістю і ціною для себе не знайшов)

Посидів з нею там десь годинку і попрощався, обіцяючи побачитись ще ввечері. Свою обіцянку я, як завжди, виконав.

Приїхавши додому, почав розкладати всі покупки в потрібні місця. Якраз тоді до мене подзонив Юра і сказав, що сьогодні я обов'язково мушу бути у Львові, бо весь інтернет і телебачення гудять повідомленнями про те, що Янукович дав своїм песикам команду "фас" на львівський євромайдан, і цієї ночі є велика небезпека вторгення чотирилапих на проспект Свободи. Зайшовши в інтернет, я лише переконався у правдивості його слів. Сидіти склавши руки вдома, коли надворі патріоти борються з правоохоронною чумою, я просто не міг, тому десь годинка 18:00 вийшов на зупинку, щоб сісти на мою улюблену "сто двадцяту". Слід зазначити, що мене дуже сильно здивувала позиція батьків. Ну мама, як і завжди, просила мене залишитись вдома і не їхати на подібні двіжухи, "звідки додому мене можуть привезти, в кращому випадку, побитим і покаліченим". Але тато хоч якось стримати моє палке бажання навчити беркутню нового наказу "фу" навіть не намагався, а навпаки, ще порадив одягнути якомога більше одягу, щоб удари дубинками не були такими відчутними, як по голому тілу. Я охоче послухав його поради, і одягнув під низ ще одні штани і кофту. Ну і як засіб самооборони проти шкідників взяв зі собою газовий балончик. Найсмішніше те, що у свій рюкзак в останню хвилину я примудрився запхати книжку, яку зараз читаю, сам не розуміючи, для чого це зробив)).

Тож, у бадьорому настрої і теплому одязі, о 18:00 я сідав на маршрутку, щоб за півгодини побачитися з Юрою на Галицькому перехресті. Коли приїхав туди, Кічало попросив мене пройтися з ним на свій район, де до нас мали приєднатися ще кілька його знайомих. Попахувало підставою і провокацією, але я все ж довірився Юрі і пішов з ним. Там було, якщо не помиляюся, 4 пациків, які чекали на п'ятого. Почекали хвилин 5-7, і побігли на маршрутку. Зайшовши до неї, помітили, що вона наполовину заповнена тими, хто теж їхав на мітинг, і це дуже нас підбадьорило. Юра всю дорогу жалівся на те, що його щось сильно зжимає в одному місці, тому я весь час намагався додати йому впевненості фразами: "Все буде нормально, нас там купа, вони нічого нам не зроблять!". Я й сам дещо хвилювався, але не настільки, тому що бойові виїзди за "Карпати" дещо загартували мене. Та й крім того, ти завжди почуваєш себе спокійно перед якимось конфліктом, коли знаєш, що правда на твоєму боці. Ну це моя особиста філософія.

Ми вийшли біля готелю Львів, щоб по дорозі відчути атмосферу, яка царювала в центрі міста. Вона була неймовірна. На кожному кроці прапори України чи УПА; всі розмови ведуться на одну тему: "Приїдуть сьогодні дворняги в погонах чи ні?"; люди веселі та бадьорі: кожен знає, для чого сьогодні йде на майдан. Побачене додало нам впевненості, і ми зі ще більшим ентузіазмом пішли до пам'ятника Шевченку. Там я пішов від Юри і його компанії, щоб побачитися з Христею, яка за сценою вже не могла дочекатися мого приходу. Коли я прийшов туди, то дуже здивувався: біля нею стояв Депутат, якого вона.... Ну добре, це особисте, я ж не маю ніякого морального права розповідати тут, у своєму блозі, що десь 2 тижні тому вона попросила хлопця розслабитися, оскільки "вони зовсім різні люди"... Саме тому я був дещо здивований, побачивши їх разом. З ними ще стояв Міша Нискогуз, теж фанат, теж мій друг. Ми простояли за сценою десь хвилин 40, спілкуючись на різні теми, починаючи з народної революції і закінчуючи тим, що "банани носять тільки *уєсоси". За час перебування з ними я кілька разів відходив в сторонку, щоб розповісти Валі, що все спокійно, і нічого неспокійного сьогодні не станеться (просто вона або дуже переживала за мене, або через ангіну їй було нудно вдома, тому шукала собі співрозмовника в контакті, поки не піде спати. Або те й інше водночас. Або були зовсім інши причини, про які я навіть не здогадуюся. Ну це ж Валя)).

Коли востаннє повернувся до компашки, Міша з Депутатом вирішили піти в контору, щоб зробити на сьогодні ставку. Я тоді собі подумав, що якби приймали ставки на те, чи приїде беркут розганяти людей, коефіцієнт на цю подію на той час складав би десь 1,2. Смішно ж)

З ними я не пішов, оскільки був дуже голодний, тому вирішив скласти компанію Христі і її другові Артуру, які хотіли піти в "Час поїсти" на Коперника. Потім нас ще наздогнав Юра, якому теж бурчало в животі. Там ми зайняли собі місце і пішли замовляти щось смачне і ситне. Піцу я не хотів з двох причин: по-перше, я за здорову їжу, оскільки набираю масу; по-друге, на неї треба було б чекати від сорока хвилин і аж до години, на що в нас не було стільки часу. Ну точніше, його якраз було достатньо, просто не можна було засиджуватися у всяких часпоїсти, коли надворі щохвилини збільшувалася небезпека поширення чуми від російських тер'єрів (оскільки ходили чутки, що "заспокоювати" нас приїде саме москальський ОМОН).

Я замовив рибний суп, жарену картоплю і курячу котлету. Юра все те ж, крім першого. Потім він ще довго мене обсирав за витрачені ним 16 гривень, які його зовсім не нагодували. Ну не моя ж вина в тому, що люди беруть з мене приклад, оскільки вважають мене своїм авторитетом! )

Коли хтось наситився, а хтось лише розгуляв свій апетит, ми пішли звідти до Шевченка. Там якраз показували відео скандального розгону немитими цуциками мітингувальників в Києві. За деякий час до нас приєдналася Оля Іваніцька з двома одногрупницями, які дуже скучили за мною. Постояли з ними там десь до 10-ї ночі, після чого хтось (ХРИСТЯ) забоявся стояти далі і вирішив піти додому, а комусь просто захотілося погрітися і дати спокій своїм ногам хоч на годинку. Провели Лушину додому (до початку Коперника), а самі (я, Юра і Оля) рушили в сторону квартири. Але ні, ще не туди. Перед цим нам треба було вмовити батьків Юри, щоб ті дозволили йому залишитися на нічку в центрі, тому попрямували на майдан, де мали їх зустріти. Ситуацію ускладнювала одна маленька-крихітна деталь: цього вечора Юра випадково розбив свій модний айфончик; екран на 70% був потрісканий. Спочатку він сильно харився, а далі вже якось повеселів, називаючи себе ослом за свою необережність. А я йому давно казав, щоб купив собі телефончик за 200 грн з ліхтариком, з яким у нього ніколи не буде проблем з побитим сенсором.

З батьками ми говорили біля десяти хвилин. На щастя, їх вдалося вмовити. Тато навіть дав Юрі 50 гривень. До речі, я був дуже здивований, дивлячись на те, як довго Юра відмовлявся від тих грошей. Як потім вияснилося, він почувається в боргу перед батьками за всі кошти, які ті заплатили за його репетиторів в 11-му класі і платне навчання, на яке він поступив. Не знаю, в мене батьки зіштовхнулися з тими самими проблемами, але я чомусь не став від того скромнішим, як він, і 50 гривень, які мені просто так пропонує тато, готовий з радістю взяти в будь-яку хвилину)

На Чехова ми прийшли десь о 11-тій ночі. Думали купити щось поїсти в міні-маркеті, який розташований біля моєї квартири, але він на той час вже закрився. Переможці по життю, бляха.

Оля зробила нам кави, і ми почали пробувати роздуплити мій комп'ютер, щоб той хоч в той день, а точніше, ту ніч, запрацював нормально. Все безрезультатно: схоже, в нього остання стадія... Не знаю чого, словом, він вже майже покійник.

Десь за годину до мене подзвонив Микола (фанат), який з Депутатом хотіли зайти до мене на Чехова погрітися. Я, як добрий самарянин, не міг відмовити хлопцям, тому погодився пустити їх до себе. Те, що з ними прийшло ще 5-6, а потім ще двоє людей, було для мене повною несподіванкою. В квартирі почалися крики, заряди, тупіт ніг, "Хто не скаче, той москаль" і ще багато інших бидлячих приколів. Я не міг довго цього терпіти, тому після того, як всі випили свою нецукровану каву, люб'язно відкрив для них двері і показав рукою на вихід. Але перед тим ми ще встигли зробити одну спільну фотку.

Коли вони вийшли, а я закрив двері, все мало б стати спокійно. Але за хвилину я почув стукіт у вікно і заряди "Ла-ла-ла-ла-ла..., ла-ла-ла-ла-ла..., виключай комп'ютер, виключай комп'ютер, виключай комп'ютер!" і "Хто не скаче, той Савчук!". Я спеціально виключив світло і чекав, поки їм пересохне в горлі, і вони самі вирішать, що треба вже дати мені спокій. Так і сталося: десь за 10 хвилин вони нарешті пішли. Тоді я остаточно переконався, що зробив правильно, коли вирішив не святкувати з ними Новий рік в мене на квартирі; це було б просто самогубством )

Після цього ми посиділи на хаті десь до 3-ї ночі, і тоді аж почали збиратися. Олі, як вона не просила, ми наказали сидіти вдома і чекати нашого приходу. Вона спочатку сперечалася, але потім чемно нас послухала. Ми з Юрою любимо повагу і покору )).

Десь за 10 хвилин прийшли на майдан. В цей час там було близько 2 тисяч мітингувальників. Але цього разу це були не любителі гарної музики і теплого чайку: біля Шевченка зібралися люди, готові захищати свої права не тільки словами, а й силою. Майже в кожного другого в руках арматура, палиці чи каміння. Усі знали, заради чого сюди прийшли.

Побачив тих самих фанатиків, які кілька годин тому побудили всіх моїх сусідів, і пішов з ними в бар, неподалік від майдану. Вони розповіли мені, що поскакати в моїй квартирі для них було недостатньо, тому після цього ще подзвонили в міліцію, пожалівшись на те, що "На Чехова, 22 невідомі молодики влаштували балаган" і попросили їх заспокоїти. На щастя і на диво, міліція повела себе досить компетентно в цьому випадку і приїжджати до мене додому не стала.

В барі сиділи десь годину. В якийсь момент хтось побачив, що надворі люди почали збігатися на початок вулиці Гнатюка, що могло свідчити про приїзд беркутні. В залі почали суватися десятки стільців і столів; люди почали організовано вибігати зі середини. Це звучало і виглядало дуже атмосферно, нам ще більше захотілося взяти участь в розгоні *ідарів в погонах.

Надворі щось відбувалося, але толком ніхто нічого пояснити не міг. Хтось кричав, щоб ми шикувалися на тротуарі, хтось закликав повернутися на територію майдану. Якийсь чувак виліз на плечі свого друга і повідомив нам, що 2 автобуси з беркутами стоять на Княгині Ольги і в найближчі хвилини мають рушити в нашу сторону. Це лише додало нам впевненості, і ми стали нервово чекати. Десь за годину я дуже зголоднів, але грошей зі собою мав небагато, тому пішов до цілодобового міні-маркету на Дорошенка, щоб купити собі велику пачку "Тук". Жиди здерли за нього 10 гривень. Досі шкодую...

Повернувшись назад, я роздав всім печеня, якого не зміг подужати сам, і разом з ними почав і далі напружено чекати. Ось кілька фоток, зроблених приблизно в той час, які потім знайшов в інтернеті.

З кожною годиною напруга спадала, і присутні поступово починали розуміти, що, скоріше за все, ніхто розганяти наш нічний мітинг не приїде. Першим нерви здали Миколу, який дуже хотів спати. Разом з ним пішов і Вписка. За ними Депутат і Львів'янин. Потім Остапчук і Міша. Я ж лишився чекати рівно до шостої ранку (поставив собі за мету вистояти саме до цієї години). Коли годинник нарешті її вибив, ми пішли в сторону Чехова. Хотіли зайти в цілодобовий міні-маркет на площі Ринок, щоб купити щось перекусити, але там якраз в той час до 9-ї ранку була якась технічна перерва. Переможці по життю вже вдруге за день...

Повернулися на Дорошенка, і там взяли собі кілька пакетиків чаю, Мівіну і печиво. Запам'яталася ще романтична розмова двох п'яних молодих людей. Розмальований на все лице в кольори державного прапора, хлопець переконував дівчину з мішками під очима, що "Краще буде купити горілку!". Проте дама весь час пристойно відмовлялася від цієї спокусливої пропозиції, кричучи на весь магазин захриплим від тютюну голосом: "Купи мені краще Ревоооооо!". На жаль, таких експонатів на євромайдані у Львові безліч. І якщо ми справді хочемо у Європу, цих істот ми повинні ізолювати від нормального суспільства і поселити в спеціально відведені для них заклади.

На квартирі ми були десь 7:00. Дуже здивувалися, коли побачили, що світло всередині було увімкненим. Виявилось, що Олі просто було страшно спати в моторошній чеховській темряві моєї квартири, тому вона не наважилася полізти до вимикача.

Ми нагодували її Мівіною, трішки поговорили про все, що було на майдані, і врешті лягли спати десь о 8-мій ранку. Так завершилась моя третя ніч на майдані. Завдяки їй я ще раз переконався, що в потрібний момент українці завжди готові об'єднатися заради спільної мети, який сильний ворог б не посягав на їхні права та свободи.